Сторінка
2

Особливості функціонування євроринку

* До 1998 р. — NatWest Markets.

Джерело: The IFR Top 250, 1998, IFR Publishing.

Синдикований кредит (СК) — кредит, наданий синдикатом банків. При цьому ризики, пов’язані з невиконанням обов’язків, розподіляються між учасниками синдикату.

Синдикація — група банків, що об’єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Головна мета — розподіл ризику між учасниками. При цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту

Банки надають СК для того, щоб знизити ризик, пов’язаний з позичанням грошей у суспільному секторі.

Синдикація виконує низку функцій, а саме:

дає змогу банкам брати участь у наданні позик, незалежно від свого розміру;

усі банки-учасники такої операції несуть ризики та отримують прибуток;

дає змогу позичальнику отримати великий кредит, який не може бути наданий одним кредитором.

Форми єврокредитів:

Класичні синдиковані єврокредити.

Довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов’язання надати частину кредиту.

Єврокредити з обмовкою про валютний опціон.

Позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику.

Вартість єврокредитів:

комісійні;

банківська маржа;

процентна ставка за кредитами;

податки.

Процес організації кредиту:

попередні переговори;

лист про зобов’язання;

угода про кредит (звичайна або відновлювана);

угода про участь;

угода про перепоступки.

Рис. 19. Організація синдикованого займу: огляд [2, с. 166]

Таблиця 11

Ризики В РАЗІ синдикованого кредитування [2, с. 167]

Ринок єврооблігаційта його інструменти

Інструментами Євроринку є єврооблігація та іноземна облігація. Уряди багатьох країн установлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. Тому позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах.

Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.

Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

Види єврооблігацій:

Емісії єврооблігацій із фіксованою ставкою:

стандартні облігації;

облігації, що конвертуються в акції;

облігації з варантом чи сертифікатом на підписку;

багатовалютні облігації;

Емісії єврооблігацій з плаваючою ставкою:

облігації мінімакс;

облігації FLIP-FLOP;

облігації з регулюючими ставками;

облігації з фіксованою верхньою межею;

облігації з валютним опціоном;

Інші види облігацій міжнародних ринків:

облігації з нульовим купоном;

облігації, гарантовані іпотекою.

Організація випуску єврооблігацій

Перший етап. Звернення позичальника до банку, обраного керівником консорціуму чи керівним менеджером.

Другий етап. Створення гарантійного консорціуму.

Третій етап. Створення синдикату з розміщення.

Четвертий етап. Визначення витрат за емісією.

Звичайно витрати за емісією еврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

Таблиця 12