Сторінка
2

Соціально-психологічні детермінанти самоактуалізації фахівців дошкільної освіти

Суперечності, з якими дитина входить у дошкільний вік (йдеться про кризу трьох років «Я сам»), розв'язуються переважно в ігровій діяльності : в сюжетно-рольових, режисерських, театралізованих та інших іграх, провідній у цьому віці - це символічно-моделююча діяльність. Натомість опосередкована участь вихователя має надавати грі розвивального ефекту й не суперечити її вільному творчому характеру.

Моделюючий характер є визначальним і для інших суто дитячих видів діяльності : малювання, ліплення, конструювання, проте й тут дорослі часто-густо нав'язують дитині штампи, стереотипи, зразки, чим перешкоджають їй самовиразитись у кольорі, формі, лінії.

Інші види дитячої діяльності : самообслуговування, елементи праці тощо. Формують операційні можливості — ті вміння та навички, які забезпечують життєдіяльність дитини, її соціальну та фізичну незалежність.

Спільним же для всіх видів діяльності дошкільнят є різноманітна спілкування з дорослими,яке сприяє їхньому загальному розвитку, розвивальне предметна середовище,а також наявність умов для прояву активностідитини, для реалізації її фізичних і творчих потенцій.

За час, що передує дошкіллю, прикінцеві новоутворення раннього віку індивідуалізуються (їх можна розглядати як один з варіантів збагачення розвитку особистості дитини), й формуються новоутворення, характерні для дошкільняти.

Центральним новоутворенням дошкільного віку є уява. І як пізнавальний процес, іяк емоційний образвона є емоційним передбаченням. Дбати про розвиток дитячої уяви — пріоритетнезавданнядошкільної освіти. Для розвитку-пізнавальної сфери дитини необхідно втілювати ідею ампліфікації, збагачувати образні форми пізнання, зокрема уяву, яка в подальшому стане його підґрунтям.

Зазначений вище перехід на особистісно-орієнтовану модель виховання і на педагогічне співробітництво вимагає зміни методів та прийомів взаємодії вихователя з дитиною. Адже авторитарна комунікативна модель поки що не стала атрибутом минулого. На практиці й досі переважають такі словесні форми впливу на дитину як наказ, погроза, докір, приниження гідності, готові рішення, нотації тощо, які ставлять бар'єр у спілкуванні й послаблюють регулювальну роль внутрішнього мовлення, викликають роздратування, бажання захистити себе.

За особистісно-орієнтованого підходу, який практикує вихователь, провідним є діалогічне спілкування, а саме: любов до дитини, її безумовне прийняття, активне слухання та толерантність.

Психологічні особливості самоактуалізації педагога-дошкільника в професійній діяльності

Творче ставлення педагогів до своєї професійної діяльності передбачає включення в педагогічну творчість, у розвиваючу педагогічну взаємодію, яка має на меті розвиток творчих здібностей дітей та педагога. Орієнтація післядипломної освіти на розвиток творчого потенціалу педагога вимагає формування у нього мотивів творчої діяльності через усвідомлення власної та загально педагогічної проблеми школи, стимулювання розвитку тих потреб, які сприяють його самореалізації через інноваційну та самоосвітню діяльність.

Однією з актуальних проблем професійної успішності особистості . є самореалізація та самоактуалізація внутрішнього «Я» людини, творчого особистісного потенціалу, реалізації суб'єктивного ставлення до різних сфер об'єктивного світу, під час якого задовольняються потреби суб'єкта і досягається поставлена мета. Загальною стратегією прогресивної системи безперервної освіти є забезпечення високого рівня особистості. Кожен ступінь освіти має свою специфіку, яка особливо яскраво виявляється в системі післядипломної педагогічної освіти, покликаної забезпечити постійне професійне вдосконалення та самовдосконалення творчої особистості педагога.

Поняття самоактуалізації найбільше розвинуте у західній психології (З.Фройд, А.Адлер, К.Юнг, А.Маслоу), особливого значення йому надається в гуманістичному напрямку (К.Роджерс). Останнім часом дане поняття стало предметом активної уваги і у пострадянському суспільстві (Д.Леонтьев, І.Семенов, Ю.Реішцький, Н.Алюшшіа, А.Асмолоз). А.Маслоу зазначав, що поряд із фізіологічними потребами, потребами в безпеці, приналежності, любові та самоповазі у людини є вроджена потреба самоактуалізації, або потреба особистісного самовдосконалення. Вчений зробив припущення, що особистість протягом життя задовольняє свої потреби таким чином: 50%—любов і приналежність, 40% — самоповага і 10% — самоактуалізація. А.Маслоу охарактеризував самоактулізацію як прагнення людини стати тим, чим вона може стати, тобто добитися повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості. Отже, самоактуалізуватися — означає стати тією людиною, якою ми можемо стати, досягти вершини свого потенціалу. Говорячи словами А.Маслоу: «Музиканти позивні грати музику, художники повинні малювати, поети — складати вірші, якщо вони хочуть бути у гармонії зі своєю сутністю». Самоактуалізація не обов'язково приймає форму творчості, що виражається у створенні витворів мистецтва. Батько, спортсмен, студент, вчитель чи робітник — всі можуть актуалізувати свій потенціал, виконуючи наймайстерніше те, що вони роблять. А.Маслоу припускав, що всі потребують внутрішнього самовдосконалення і шукають його. Проте деякі досягають його. Низький відсоток самоактуалізованості виникає через те. що більшість людей просто не бачать свого потенціалу, не знають про його існування і не розуміють користі самовдосконалення. Вони схильні сумніватися і навіть боятися своїх здібностей, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації. Це явище А. Маслоу назвав комплексом Іони, який характеризується страхом успіху, що заважає людині прагнути до самовдосконалення.

Крім того, соціальне і культурне оточення часто пригнічує тенденцію до самоактуалізації особистості певними нормами. Тому дуже актуальним є створення оптимальних умов для самоактуалізації особистості. Ще однією перешкодою для самоактуалізації є сильна потреба безпеки. Процес зростання вимагає постійної готовності ризикувати, помилятися, відмовлятися від старих звичок. А це потребує мужності і сили волі. Більшість людей мають тенденцію притримуватися старого стилю поведінки, тоді як реалізація потреби в самоактуалізації вимагає відкритості новим ідеям і досвіду.

Можемо зробити висновок, що при сприятливих умовах (коли задоволенню основних потреб особистості нічого не загрожує) людина прагне стати настільки хорошою, наскільки дозволяють її здібності, тобто прагне до самоактуалізації. А.Маслоу виділив наступні характеристики особистості, що самоактуалізується :

1) більш ефективне сприйняття реальності;

2) прийняття себе, інших і природи такими, якими вони є;

3) безпосередність, простота і природність;

4) центрованість на проблемі, коли особистості захоплені чи ідеєю, чи задачею, чи покликанням, чи професійною діяльністю. Вони не егоцентровані, а скоріше орієнтовані на проблеми, які ставлять вище за свої безпосередні потреби;

5) незалежність: потреба в самотності;

6) автономія: незалежність від культури і оточення;