Сторінка
2

Розвиток недільних шкіл в Україні

природовідповідності, індивідуалізації та диференціації - врахування вікових, індивідуальних та інших особливостей учнів шляхом поділу учнів на групи відповідно до віку (діти, підлітки, дорослі), рівня освітньої підготовки (грамотні, малограмотні, напівграмотні, неграмотні); використання індивідуальних та групових форм організації навчальної діяльності.

Над теоретичним опрацюванням, обґрунтуванням та узагальненням змісту недільного навчання працювали представники вітчизняної суспільно-освітньої думки, педагогічні пошуки яких випереджали зарубіжні - Х. Алчевська, В. Вахтеров, Е. Вахтєрова, В. Водовозов, М. Драгоманов, П. Казанцев, (Х. Кайданова, М. Корф, В. Лобода, Т. Лубенець, С. Миропольський, В. Науменко, Д. Пильчиков, М. Пирогов, О. Потебня, С. Русова, В. Стоюнін, О. Стронін, К. Ушинський та ін. Педагогічний пошук та ініціатива учителів недільних шкіл були спрямовані на збагачення змісту освіти, його забезпечення інтересам людини, потребам економічного і соціально-політичного розвитку країни.

Програми для недільних шкіл розробляли учителі-практики, педагоги-теоретики позашкільної освіти, члени комісій недільних шкіл, земських рад, освітніх комісій різних товариств (зокрема, Шкільної комісії Київського товариства грамотності) та інші представники педагогічної громадськості України і Росії. Укладачі програм дотримувалися демократичного принципу вибору навчальних предметів - рекомендували вивчення обов'язкового мінімуму, стимулюючи тим самим ініціативу розширення та поглиблення змісту освіти на місцях.

На основі аналізу джерелознавчих матеріалів з даної проблеми ми виділили основні принципи побудови змісту освітніх програм недільних шкіл: концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу; співвідношення загальноосвітніх та додаткових знань; використання міжпредметних зв'язків; практичний зміст навчального матеріалу.

Теоретики та практики недільного навчання не ставили перед собою завдання запровадження систематичних знань. Вони мали на меті розширення загального освітньо-культурного рівня народу, зацікавлення та підготовку учнів до самостійного

навчання, апелювали до самодіяльності та самоорганізації особистості, до її прагнення самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. Мета недільної школи полягала у прагненні зацікавити та підготувати учнів настільки, щоб вони самі за сприятливих умов змогли учитися самостійно.

Ініціативні пошуки діячів недільних шкіл навіть за умов жорстоких регламентацій щодо змісту навчання були спрямовані у перспективі на забезпечення широких освітніх потреб та розвитку особистості учнів. Крім загальноосвітніх предметів програми початкових народних училищ (Закон Божий, читання за книгами громадянського та церковного друку, письмо, перші 4 дії арифметики та церковний спів), у багатьох недільних школах України вивчалися проблеми історії, економічних відносин, культури, літератури, географії, природознавства; за бажанням учнів в окремих недільних школах викладались основи фізики, хімії, геометрії, мінералогії, іноземних мов, законодавства, елементи вищої математики, педагогіки, психології та інші навчальні дисципліни.

За змістом освіти в Україні сформувалося 4 типи недільних шкіл (проте на практиці цей поділ був умовним):

1) нижча (для неписьменних);

2) середня повторювальна (для тих, хто вибув із початкового училища) - давала компенсаторний рівень знань;

3) вища додаткова (для тих, хто закінчив початкове училище) - давала додатковий рівень знань і була, по суті, наступною ланкою після початкової школи;

4) повторювально-додаткова - поєднувала завдання двох попередніх типів.

За участі та сприяння діячів просвітницького руху на користь недільних шкіл створювалася відповідна навчально-методична література: посібники („Книга взрослых", 1899, 1900; „О книге взрослых", 1900, 1907; критико-бібліографічний покажчик „Что читать народу?", 1884, 1889, 1906), підручники - О. Кониського („Українські прописи", 1862; „Арихметика або „Щотниця"", 1863; „Граматка або перша чьгганка за для початку вченья", 1882), М. Корфа („Руководитель воскресных повторительных школ", 1882) Т. Лубенця („Читанка", 1883;,Арифметичний збірник"; „Граматка. Український буквар з малюнками", 1906), Д. Мороза („Арихметика" (Щотниця)", 1862), О. Потебні („Буквар", 60-ті pp. XIX ст.), К. Рубісова („Начальная арифметика", 1861), С. Русової („Український буквар", 1906, 1919; „Перша читанка для дорослих (для вечірніх, недільних шкіл)", 1918), А. Свидницького („Русская азбука. Руководство для учащихся" та „Русская азбука. Руководство для преподавателей", 1868), О. Строніна („Азбука по методе Золотова для Южнорусского края", 1861), Т. Шевченка („Букварь Южнорусский", 1861), К. Шейковського (,Домашня наука" („Перші початки", 1860 і „Вищі початки", 1861); „Дещо про світ божий", 1863), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл", 1918 (Українського видавництва в Катеринославі), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл", 1918 (складена учительським гуртком Олександрівського товариства „Просвіта") та ін.

Всебічне вивчення проблеми дозволяє стверджувати, що недільні школи другої половини XIX- початку XX ст. виступали ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів: бесіди, пояснювального читання (використовувався при вивченні основних навчальних дисциплін з метою повідомлення учням загальноосвітніх відомостей з різних галузей знань - історії, географії, природознавства, літератури), „взаємного навчання" (парний спосіб організації групової навчальної діяльності учнів), „прискореного проходження алфавіту" (термін вивчення алфавіту в недільній школі становив 6-12 занять), „перепитування прочитаного" (передбачав використання таких прийомів, як бесіда, усні та письмові відповіді з метою з'ясування ступеня засвоєння учнями змісту прочитаного), „вивчення читацьких інтересів" (опитування змісту прочитаного у формі бесід, письмових відгуків, анкетування з метою контролю за позакласним читанням, виявлення рівня підготовки учнів до читання різноманітної літератури), звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти та ін. У роботі недільних шкіл використовувалися різні форми організації навчально-виховної діяльності: шкільні (урочні та позаурочні), позашкільні (домашня робота, екскурсія та ін.); індивідуальні, групові, колективні.

Створена та запроваджена діячами недільних шкіл система методичної роботи передбачала:

1) запровадження передового педагогічного досвіду; створення творчої атмосфери у колективі;

2) поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти (педагогічні ради, збори (загальні, гурткові), комісії, педагогічні читання, координуючі ради діячів недільних шкіл, взаємовідвідування уроків, „школа молодого учителя", курси підвищення кваліфікації учителів, ведення педагогічних щоденників);