Сторінка
4

Інституційні аспекти державної та фінансової політики держави у контексті стратегії економічного зростання

У моделі передбачається, що чисельність трудових ресурсів у суспільстві є фіксованою величиною, тобто населення працює або в приватному , або в державному секторі:

Оскільки Н – константа, а G = Н – L, то звідси випливає така функція: Y = э(G) (рис. 1).

Графік 2 відображає залежність між Y та G, тобто таку обставину – надання суспільних послуг державою спочатку збільшує обсяги національного виробництва Y, а потім в певній точці починає його знижувати. Максимального випуску можна досягнути в точці, де гранична продуктивність працівників, зайнятих у приватному та державному секторах, є однаковою. Щоб виплатити заробітну плату державним службовцям за G* відпрацьований час, держава збирає податки. Якщо припустити, що держава запроваджує пропорційний податок (t) на всі доходи (Y), то її виручка становитиме (t ЧY).

Рис. 1. Рівень виробництва як функція розміру державного сектора

Для досягнення оптимальних макроекономічних показників держава регулює зайнятість у державному секторі (G*) і встановлює таку ставку податку (t*), яка перевищить витрати і дозволить звести бюджет. На рисунку 2 відображені функції державних витрат і доходів за умови, що (t = t*).

Рис. 2. Оптимальний розмір держсектора в економіці

У моделі, яка зображена на рисунку 3, передбачається, що владні структури мають право вимагати сплати податків, але не можуть контролювати ставку оподаткування t, яка буде задана екзогенно на рівні t0. Це може бути наслідком того, що рівень податків контролюється будь-яким представницьким органом, обмежений звичаєм (який не можна порушити), або того, що владні інститути є слабкими (як, наприклад, в Україні). Це означає, що держава контролює єдиний параметр – свої витрати, які є еквівалентними виплатам заробітної плати працівникам державного сектора. Точка GR на рисунку 3 відповідає політиці „максимізуючого” уряду, яке прагне збільшити позитивне сальдо бюджету за рахунок зниження транзакційних витрат держави (максимальне позитивне сальдо відповідає тій точці на осі G, де відстань між двома кривими є найбільшою).

Висновок, який можна зробити, аналізуючи дані графіки, полягає в наступному: вирішення урядом завдання досягнення максимальної різниці між фіксованими доходами від оподаткування і державними витратами (за умови всіх перерахованих обмежень) може значно віддалити економіку від „технологічної межі зростання”, про яку згадувалось вище.

Більш конкретні результати аналізу:

– якщо функція державних доходів дорівнює t0 y(G), a державних витрат (1 – t0), VMPL G, то оптимальний з погляду владних структур рівень державних витрат (він досягається в точці GR) завжди буде зліва від G*. Оскільки G* відповідає максимальному випуску Y економікою, то це означає, що YR завжди буде меншим за Y*;

– високий рівень оподаткування може збільшити державні доходи і зменшити витрати (за рахунок податків, сплачених службовцями в державному секторі). Зменшення податків, навпаки, знизить доходи і збільшить витрати, але оптимальний з позиції влади розмір державного сектора GR ніколи не співпаде з точкою G*, в якій випуск блага економікою є максимальним, а YR < Y*;

– відбувається „недопостачання” суспільних благ з боку державного сектора: переміщення з точки GR в точку G* (і як наслідок – з YR до Y*) відповідає критерію Парето-ефективності;

– можна передбачити, що управлінці різноманітних служб будуть вимагати збільшення своєї влади і престижу, обгрунтовуючи необхідність збільшення бюджету і наймаючи все більшу кількість людей. Ця тенденція може спричинити ситуацію, за якої держслужбовці будуть „проїдати” всі забрані податки. На графіку це відповідає точці Gв. У даному випадку чиновники „перенасичують” економіку своїми послугами і сукупний випуск продукції знову буде на рівні, нижчому за максимальний Y < Y*.

Врахування інституційного аспекту економічних процесів дає підстави для таких висновків:

– забезпечення прав власності і правопорядку є головною функцією держави і невід’ємною частиною фінансової політики;

– для збереження протягом тривалого часу тенденції до економічного зростання держава має не тільки стимулювати сукупний попит за рахунок збільшення витрат бюджету, але й забезпечувати недоторканість прав власності та економічного правопорядку;

– за умови позитивних транзакційних витрат інституційна структура в цілому і, зокрема, опорядження та сила інститутів державної влади мають вирішальне значення для економічного зростання в країні.

Література:

1. Шастико А. Условия и результаты формирования институтов // Вопросы экономики. – № 3.– С. 67–82.

2. Иноземцев В. За пределами экономического общества. – М.: Akademia – Наука, 1998. – С. 364.

3. Иванова М.С. Институциональное обеспечение качественно нового экономического роста. – М.: МАКС Пресс, 2001. – С. 19.

4. Уильямсон О. Институты капитализма: Перевод с английского. – СПб: Лениздат, 1996. – C. 57–59.

5. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на рубеже эпох: Пер. с польск. – М.: Наука, Изд-во УРАО, 1999. – С. 12.

6. Мизес Л. Бюрократия: Перевод с английского. – М.: Дело, 1993. – С. 23.

7. Иноземцев В. За пределами экономического общества. – М.: Akademia – Наука, 1998. – С. 357.

8. Губин Б. Филосифия. – М., 1996. – С. 222.

9. 100 дней власти: разбег окончен // Зеркало недели. – № 18 (546). – 2005. – С. 2.

10. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М.: Фонд экономической книги “Начала”, 1997. – С. 52–55.

11. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – С. 20.

12. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Наука, 1962, с. 521.

13. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. - с. 7.