Сторінка
2

Професійна мотивація

- професійні;

- пізнавальні;

- соціальної ідентифікації;

- утилітарні.

Прикладом професійних мотивів може служити прагнення стати висококваліфікованим фахівцем. Зразком пізнавальних – бажання одержувати інтелектуальне задоволення від процесу навчання. Прикладом мотивів соціальної ідентифікації є прагнення студентів до хорошого навчання ради досягнення соціального схвалення або уникнення засудження з боку викладачів, батьків, друзів, однокурсників; утилітарних – бажання отримати стипендію, місце в гуртожитку.

За інтенсивністю впливу на учбову роботу студентів на першому місці стоять професійні мотиви, на другому – пізнавальні, потім йдуть утилітарні і мотиви соціальної ідентифікації.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини лежить через розуміння його мотивації. Тільки знаючи те, що рухає людиною, що спонукає її до діяльності, які мотиви лежать в основі її дій, можна спробувати розробити ефективну систему форм і методів управління нею.

Професійна мотивація – це дія конкретних спонукань, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов'язків, пов'язаних з цією професією; професійна мотивація формується під впливом чинників навколишньої дійсності, роботи з профорієнтації.

А.В. Яковенко, розглядаючи історичні передумови дослідження проблем мотивації, відзначає, що відомий прибалтійський соціолог, автор багатьох робіт з молодіжної проблематики М.Х. Титма ще в середині 70-х указував на несформованість у значного числа молодих людей, що завершують навчання в середній школі, професійних мотивацій, чіткого усвідомлення, куди і навіщо вони поступають.

«Для більшості абітурієнтів . вступ до вузу має самостійне значення і вирішується незалежно від спеціальності. Особливо багато таких абітурієнтів серед тих, хто обирає інженерні спеціальності і педагогічну роботу».

Соціологічні дослідження соціально-професійної орієнтованості молоді, що здійснювалися на початку 70-х років в Естонії, привели його до висновку, що «процес професійного самовизначення починається у віці, коли її уявлення про значущість свого кроку остаточно ще не сформувалися». Дана тенденція виявлялася і в подальшому.

У кінці 80-х років за даними українських соціологів витікало, що «приблизно 1/3 студентів старших курсів не мають стійкого професійного інтересу». Також харківські соціологи, проводячи аналіз даних, одержаних при опиті студентів 30 вузів України, відзначали, що 8,3 % респондентів «вказали, що вони взагалі серйозно не замислювалися при виборі професії (про її суспільну значущість, зміст, заробіток, відповідність своїх здібностей професії та ін.)». Причому в технічних вузах таких студентів було понад усе (11,7%).

Фіксувалося також, що по мірі навчання у вузі кількість тих, хто зберіг націленість на вибрану професію зменшується, і, відповідно, певний відсоток студентів доповнює ту частину молодих людей, яким з початку навчання було байдуже, де і для чого вони дістають вищу освіту. Так при опиті (середина 80-х) білоруських студентів на різних курсах відбувалася зміна показників «до навпаки». На першому курсі половина опитаних указувала як основну мотивацію для вступу до конкретного вузу – бажання одержати хорошу спеціальність, а 18% відзначили, що стали навчатися лише через те, що «так склалися обставини». Проте до п'ятого курсу вже половина респондентів вважала, що вчилася в даному вузі через збіг обставин, і лише 18% сказали, що керувалися бажанням знайти спеціальність .

А.В. Яковенко відзначає також, що достатньо давно соціологи звернули увагу на такий тривожний показник як відсутність належної самооцінки при виборі профілю навчання. Така мотивація як «відповідність спеціальності здібностям і складу характеру» займала зовсім не перші позиції серед інших спонукальних чинників до отримання професійних знань.

Ще в 80-х роках соціологічні дані свідчили, що усвідомлення відповідності своїх здібностей вибраної професії як мотивація до навчання виступило для 60,6% студентів творчих вузів, 54,8% для студентів університетів, 45,4% навчаються в педінститутах. Що ж до студентів технічних і сільськогосподарських вузів, то тут, як відзначали харківські соціологи, – були зафіксовані найнижчі показники (39,0 і 36,2% відповідно). Крім того, виявилося, що достатньою мірою чітко уявляли собі зміст і специфіку майбутньої діяльності тільки 30,1% опитаних, знаннями про якості, якими має володіти фахівець вибраного профілю – 33,8%» .

Соціологи були вимушені констатувати, що при виборі спеціальності переважали мотивації, що мають, перш за все, матеріально-статусну спрямованість: «гарна оплата праці», «підвищений попит на цю спеціальність», «перспективи службового просування», «високий престиж професії». І це, не дивлячись на те, що в той період заохочувалися і ідеологічно підтримувалися загальнозначущі критерії при виборі професії. Багато респондентів, таким чином, фактично визнавали, що, або їх вибір був абсолютно випадковий, або зіграла роль інша перш за все кон'юнктурна причина (що лежить зовні змістовних особових мотивацій). У будь-якому випадку, значна частина респондентів приймала рішення без зваженої оцінки внутрішніх схильностей. А, отже, наперед закладалася відчуженість до процесу навчання.

Та все ж слід враховувати, що вищезгадані дослідницькі проекти, регіональні і внутрішньовузівські соціологічні опити здійснювалися в умовах стабільної (стійкої) соціально-економічної ситуації, безкоштовній вищій освіті, поступальному розвитку промислової і наукової сфер, відсутності безробіття, менш контрастному соціальному розшаруванні населення, відносній дешевизні транспортних послуг (що полегшувало так звані освітні міграції), загальної економічності життя і запитів населення.

Необхідно також враховувати наявність в той період жорстких ідеологічних стандартів, які мали бути враховані і респондентами, і дослідниками.

В західній соціології проблематика, пов'язана з оцінкою професійного самовизначення молоді, мотивами отримання вищої освіти також займала значне місце. Так, наприклад, М.Х.Тітма відзначає, що « . дослідження престижу професії має в американській соціології півстолітню традицію і вже в 1947 р. був проведений загальнонаціональний опит для виявлення престижу різних видів праці».

В рамках американської соціології специфіка формування молодими людьми власних освітніх стратегій, ступеня і особливостей впливу різних чинників на соціальне просування молоді досліджувалася, зокрема, при здійсненні перших лонгитюдних дослідницьких проектів. При їх проведенні оцінювалися освітні переваги випускників шкіл залежно від успішності, рівня самооцінки, соціальних чинників (Дж.Литтл, В.Сьюэлл). Хоча, на наш погляд, витоки фундаментальної концептуальної бази необхідно пов'язувати з розробками П.Сорокина з соціальної мобільності.

Також на базі масштабних емпіричних досліджень вивчалися особливості вибору і реалізації життєвих стратегій, характер і способи адаптації молоді після закінчення середньої школи («life course реrspective») (Б.Джонссон, В.Лі, А.Паллас, Р.Мее), статусні чинники при виборі молодими людьми життєвої перспективи, значення освітнього середовища як способу здійснення соціальної мобільності («status attainment research») (П.Блау, М.Гров, О.Дункан, Д.Фезерман, Л.Чаувел та ін.).