Сторінка
4

Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"

Лабораторію необхідно постійно розвивати. Розвиток її учбової матеріальної бази можна вести по двох напрямах: придбаваючи що випускається промисловістю устаткування і розробляючи і виготовляючи окремі установки своїми силами. При цьому другий напрям вирішує не тільки задачу поповнення учбової матеріально-технічної бази, але і є добрим об'єктом для експериментальної науково-дослідної роботи студентів. Беручи участь в розробці лабораторних установок, студенти розвивають технічне мислення, придбавають раціоналізаторські і винахідництва навички; з підвищеною відповідальністю відносяться до виконання проектних робіт, оскільки по конструкторській документації студенти самі ж і виготовляють деталі і доводять установку до робочою стани. Таким чином, студенти беруть участь в повному циклі створення виробу (від ідеї до його повного завершення і установки на робочому місці) в учбовій лабораторії.

Практичні роботи необхідно постійно удосконалювати і модернізувати, а іноді і замінювати новими, більш корисними, цікавими і сучасними. Введення нових практичних робіт, модернізація старих установок, методик проведення занять в лабораторії, успіхи і невдачі студентів на практичних заняттях повинні обговорюватися на засіданнях кафедри.

Зміст і зовнішній вигляд лабораторії повинен відповідати вимогам технічної естетики: необхідно ретельно і красиво оформити установки і робочі місця. Це виховує у студентів культуру роботи. Можна використовувати так зване методичне розфарбовування установок (об'єкт дослідження виділений червоним, силовий потік — синьою лінією і т.д.); дуже корисно розробити до кожної установки наочний, методичний плакат, на якому б була образно висловлена суть роботи, її ідея, методи реалізації і очікувані результати, тобто мета і задачі. Такі загальноприйняті підходи до організації практичних занять. Далі увазі читачів пропонується реалізація окремих викладених вище ідей на прикладі курсу "Механізація тваринництва", який викладається у Немішаєвському аграрному коледжі.

Тематика практичних робіт по цьому курсу умовно включає три напрями:

• ознайомлювальні практичні роботи, що мають на меті вивчення зразків конструкцій редукторів, розробку, збірку і регулювання елементів зачіпляє і підшипників, вимірювання окремих деталей і визначення основних параметрів редукторів і порівняння їх із стандартними. При ознайомленні з реальними промисловими зразками редукторів студенти засвоюють конструкції об'єктів для майбутнього проектування, що забезпечує порівнянність проектувальних розрахунків з прототипом промислового виробу.

• експериментальні практичні роботи, мета яких – визначення окремих характеристик (наприклад, коефіцієнта основного навантаження в затягнутому різьбовому з'єднанні або випробування з'єднань з гарантованим натягом) на достовірність експерименту розрахунковим даним.

• проблемно-пошукові практичні роботи, направлені на формування і розвиток самостійності і технічного творчого мислення студентів. До цієї групи відносяться роботи за визначенням КПД гвинтової пари, черв'ячних редукторів, підшипників кочення при різних поєднаннях пар і способу підведення мастила, що труть.

Ефективне засвоєння наукового змісту курсу механізація тваринництва, закладеного в практичних роботах, неабиякою мірою залежить від їх організації. Приведені вище принципи організації практичних робіт сприяють решению наступних педагогічних задач.

По-перше, як відомо, студенти можуть помітно відрізнятися один від одного рівнем свого інтелектуального розвитку і здібностей до творчого мислення. Інтенсивні форми організації занять покликані забезпечити у всіх студентів високий рівень інтелектуального розвитку. Форми навчання розвиваються лише в тому випадку, якщо дозволяють студенту піднятися на більш високий рівень в своєму інтелектуальному розвитку. У зв'язку з цим, система багатоваріантних занять, коли більш здібним студентам видаються складніші завдання, а менш здібним — менш складні, виявляється недостатньо ефективною тому, що вони одержують завдання, відповідні їхньому сьогоднішньому рівню і не можуть піднятися на сходинку вище в своєму інтелектуальному розвитку. Більш доцільно давати студентам задачі, дещо перевищуючі актуальний рівень їх інтелектуального розвитку. Для вирішення таких задач студентам може бути потрібна допомога викладача. При цьому допомога повинна бути диференційованою: студентам з високим рівнем розвитку слід допомагати мінімально, з середнім рівнем розвитку — дещо більше, а з низьким рівнем розвитку — максимально.

Допомога з боку викладача повинна полягати в роз'ясненні деяких положень в умові задачі і постановці навідних питань, що направляють хід думки студентів у потрібне русло. Реалізувати викладені вище положення можна через групові форми навчання, при якій учбова група ділиться на три підгрупи з урахуванням рівня інтелектуального розвитку студентів. У першу підгрупу можуть бути об’єднані студенти з високим рівнем розвитку, в другу — з середнім рівнем, в третю — з низьким рівнем розвитку.

По-друге, запропоновані підходи організації практичних занять відповідають багаторівневій системі навчання у вищій професійній школі. Тут слід зупинитися на двох рівнях. Перший рівень — це традиційні практичні роботи, виконувані для даної дисципліни в строгій відповідності з робочою програмою курсу на учбовому устаткуванні, спеціально призначеному для цієї мети. Така форма навчання може лежати в основі підготовки бакалавра техніки. Другий рівень — учбово-дослідницькі роботи, мета яких навчити студентів проводити самостійну роботу з тієї або іншої тематики наукових методів теоретичного і експериментального досліджень. Цей метод навчання, не виключаючи можливості його використовування на бакалавраті, найбільш ефективний на більш високих ступенях навчання при підготовці магістрів, інженерів-дослідників, а також при перепідготовці фахівців.

Практична підготовка студентів найперше пов’язана з цілями трудового виховання, від “стовбуру” якого відходять цілі інших напрямів – морального, розумового, фізичного, естетичного тощо. Це конкретизується системою завдань практичного навчання, основними з яких є:

оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками, культурою розумової і фізичної праці;

формування соціальних мотивів позитивного і творчого ставлення до майбутньої фахової діяльності;

вироблення високих моральних якостей: працьовитості, відповідальності, цілеспрямованості, підприємливості, діловитості, чесності, ощадливості, практичності, хазяйновитості;

розвиток економічного мислення, навичок економічного аналізу.

Процес практичної підготовки спеціалістів-аграрників забезпечується відповідними методами та прийомами практичного навчання.

Варто додати, що метод практичного навчання є складовою дидактичної категорії методу навчання і виокремлюється за ознакою “мета”. А. Мельничук у цьому аспекті доречно зазначає, що виділення методів практичного навчання досить умовне, оскільки з методами теоретичного навчання вони мають багато спільного – джерела знань, спільна діяльність педагога і студента тощо. Слід підтримати думку вченої про те, що означені методи в більшості використовують рухові процеси, вони спрямовані на оволодіння студентами найбільш доцільними трудовими діями, прийомами, операціями трудового і виробничого процесу в цілому. Окрім того зазначимо, що методи практичного навчання, на нашу думку, виділені досить умовно і функціонують у тісному безперервному зв’язку з теоретичними способами навчальної діяльності, а співвідношення між цими категоріями слід розглядати за аналогією відношень між “знаннями” і “уміннями”.