Сторінка
10

Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"

Результати експертної оцінки викладачів викликали необхідність більш глибокого дослідження впливу цих факторів на практичну підготовку студентів. До них, в першу чергу, слід віднести такі фактори:

безпосередньо пов’язані з індивідуально-психологічними властивостями особистості (інтерес, здібність, воля, професійна спрямованість тощо);

організаційно-соціальні (кількість дисциплін, що одночасно вивчаються; педагогічна технологія підготовки молодших спеціалістів, побут, здоров’я);

безпосередня педагогічна взаємодія (професійна компетенція викладача, його емпатія, налаштованість на суб’єкт-суб’єктні взаємини тощо).

Іншими словами можна сказати, що на ефективність практичної підготовки студентів найбільш суттєво впливають організація навчально-виховного процесу та технологія підготовки фахівців у вищому закладі освіти. Зупинимося на цих аспектах більш докладно.

Як справедливо зазначає В.Безпалько, педагогічна система включає шість основних взаємопов’язаних елементів: 1 – студенти (учні); 2 – цілі виховання (загальні і часткові); 3 – зміст виховання; 4 – процеси виховання (власне виховання і навчання); 5 – викладачі (вчителі) або ТЗН (технологічні засоби навчання); 6 – організаційні форми”. Доречно зазначити, що сучасне розуміння “педагогічної технології” відображає пошук способів максимального підвищення педагогічних результатів шляхом аналізу, відбору, конструювання і контролю цих компонентів навчального процесу та їх взаємозв’язку. За означенням ЮНЕСКО, це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Іншими словами, це проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці.

У роботах українських вчених-педагогів (А.Дьомін, І.Прокопенко, В.Євдокимов, В.Галузинський, М.Євтух, В.Луценко) відмічається, що педагогічна технологія, яка діє нині у вищих закладах освіти України, переважно зорієнтована на викладання наукових знань з одного боку і їх засвоєння з іншого. Викладач виступає в ролі контролера, інформатора, а студенту відведена роль пасивного споживача інформації і відповідача. Одночасно упродовж семестру студент вивчає 11-13 предметів, і заклопотаний не проблемою оволодіння знаннями, а тим, як “здати” іспит, отримати залік.

У традиційному навчальному процесі діє тричленний технологічний ланцюжок: 1) подача інформації викладачем → 2) сприйняття, осмислення, конспектування, заучування інформації студентом → 3) відтворення вивченої інформації студентом для контролю і оцінювання викладачем . Ми підтримуємо думки В.І. Євдокимова про те, що традиційна педагогічна технологія навчання базується на чіткій установці: викладене на лекціях, у підручнику, відповідно до програми навчальної дисицпліни, студент повинен знати і вміти відтворити. Головним ціннісним орієнтиром стає довільна пам’ять студента.

Необхідно зазначити, що педагогічна технологія структурує елементи, що можуть виступати самостійними детермінантами ефективності практичної підготовки студентів. Основним елементом будь-якої педагогічної системи є особистість студента з його цінностями і потребами, здібностями, установками, інтересами та ідеалами. У системі “особистість” значна роль належить ціннісним орієнтаціям як важливим психологічним змістам. Кожен студент має свій набір життєвих цінностей і свою діяльність завжди будує відповідно до них.

За існуючими філософськими визначеннями під ціннісними орієнтаціями розуміють найважливіші елементи внутрішньої структури особистості. Вчені зазначають: “В основі ціннісного ставлення до оточуючого світу, в основі системи цінностей та ціннісних орієнтацій особистості лежать потреби та інтереси. Цінностями особистості виступають предмети людських захоплень, бажань, факти дійсності, явища, що не залишають людину байдужою, здатні примусити її діяти певним чином. Ціннісні орієнтації виступають для особистості цілями життя і основними засобами їх досягнення й тому набувають функцій “ . найважливіших регуляторів соціальної поведінки індивідів”.

Проектування ціннісних орієнтацій є дуже багатозначним. Прихильники теорій “установки” розглядають їх як ідентичними до уживаних у психології понять “потреба”, “інтерес”, “установка”. В.Мясищев, В.Водзинська вважають, що вони регулюють поведінку особистості в кожному конкретному випадку. Б.Ананьєв, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн та їх послідовники дотримуються переконань про те, що існує тісний зв’язок ціннісних орієнтацій зі спрямованістю особистості. Для дослідження практичної підготовки студентів це положення особливо важливе. Сьогодні нові підходи в підготовці фахівців для села повинні забезпечувати принципово нову роль студента в освітньому процесі. Акценти з виявлення рівня засвоєних знань, умінь та навичок переміщаються до мотиваційної сфери життя індивідуума. Кожен студент повинен чітко усвідомлювати значущість запропонованого навчального матеріалу саме для нього, для його подальшої професійної діяльності. Додамо, що відомий російський педагог В.Сєріков підкреслює, що “ . є тільки один спосіб реалізації особистісного підходу в навчанні – зробити навчання сферою самоствердження особистості. Особистісно стверджуюча ситуація – це те, що актуалізує сили її саморозвитку”.

Отже, ми розглянули ціннісні орієнтації студента як важливий фактор практичної підготовки, як мотиваційний компонент навчально-пізнавальної діяльності. Зазначимо, що в тісному зв’язку з означеним фактором виступає операційна складова “готовності студента до діяльності (володіння необхідними знаннями, уміннями та навичками, процесами аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення).

Психолого-педагогічні дослідження переконливо доводять, що на розвиток навчально-пізнавальної діяльності студента значним чином впливає володіння ним системно-пізнавальними уміннями і навичками . Крім того, якість володіння цими уміннями враховують і пізнавальні здібності. – “ . здібність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність розв’язувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати”.

Для засвоєння навчального змісту, оволодіння певною дозою навчального матеріалу необхідно, щоб у студента були сформовані потрібні пізнавальні уміння та навички, які по суті створюють пізнавальні можливості особистості для вивчення навчальних об’єктів.

З позиції ефективного оволодіння професійними знаннями, уміннями і навичками нас цікавить категорія здібностей научування – “ . засвоєння тим, хто навчається, соціального досвіду, знань, умінь і навичок, вироблених людством протягом тисячоліть”. Дійсно, повсякчас ми спостерігаємо, що один студент здатний швидко оволодіти навчальним матеріалом, ґрунтовно запам’ятати інформацію, засвоїти прийоми виконання складних професійних дій, а в іншого це виходить складніше; є студенти, яким необхідно набагато більше часу для осмислення змісту навчальної інформації, вони зустрічаються з труднощами під час застосування знань на практиці. Вчені це явище пов’язують з різнорівневим розвитком таких властивостей людини: узагальненість розумової діяльності – її спрямування на абстрагування і узагальнення суттєвого в навчальному матеріалі; усвідомленість мислення – визначається співвідношенням його практичної і словесно-логічної сторони; гнучкість та стійкість розумової діяльності; самостійність мислення, прийнятність допомоги.