Сторінка
2

Портрет соціального педагога як особистості і професіонала

Соціалізація особистосі і роль у цьому процесі соціального педагога

Для соціальної роботи як системи професійної діяльності соціалізація особистості виступає над завданням. Поняття "соціалізація" було вперше введено в наукову систему понять американським соціологом Ф. Гідінгсоном в кінці XIX століття, який тлумачив це поняття як "процес розвитку соціальної природи людини".

Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім’ю.

Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація – процес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінність у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація корегує базові цінності орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичками, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки.

Соціалізація - це двосторонній процес, який включає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з другого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище, у ході якого формується унікальна, неповторна особистість. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось нове, удосконалювати і перетворювати себе і світ.

У соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння необхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація – це ще й процес індивідуалізації особистості.

Соціальний розвиток дітей і молоді можна розуміти як об’єктивний і водночас керований процес взаємодії кількісних і якісних змін соціальних характеристик молодого покоління в ході його становлення як суб’єкта суспільного виробництва і суспільного життя. Можна сказати, що поняття "соціальний розвиток" і "соціалізація" співпадають, але в них по-різному розставлені акценти: на активності особистості більш виразно представлено в ідеї розвитку, а в соціалізації в центрі уваги знаходиться соціальне середовище і його вплив на особистість. Вважається, що в науковому тлумаченні соціалізації передбачається розуміння особистості перш за все як активного соціального суб’єкта, спроможного впливати на суспільне життя. Метою реалізації соціалізуючого процесу соціальний педагог має володіти механізмами соціалізації, вибір яких базується на певних принципах даного процесу:

• принцип системності, який передбачає вплив на особистість як мікро-, так і макросередовища;

• принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об’єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;

• принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, взаємообумовленість процесу входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних товариських, навчальних, виробничих та інших зв’язків;

• принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самій вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне "Я", виходячи з власного бачення ідеалів і переконань.

Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснюється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширенням можливостей самореалізації, забезпеченням високого рівня життя.

Діяльності суб’єкта пов'язується, з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини; з другої – з виявленням для кожного суб’єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб’єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов’язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних, мали і більших, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції її поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання.

Не менш важливим у змістовному аспекті соціалізація є розвиток самосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу його "Я".

Кожне суспільство, культура, спільнота виробляють свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятими моделями соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціолізованих формах соціалізації, котрі відображують домінуючи цінності. А отже, є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді, що передумовою і важливим напрямком становлення громадянського суспільства в Україні.

Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацією їх покликань, здібностей, ініціативи і творчості. Спільна діяльність молодого покоління с фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально активної особистості.

Все очевиднішим стає вплив на специфіку діяльності соціального педагога і соціального працівника масовості і якісних змін, які відбуваються в самій людині: зростання грамотності, поінформованості, відносної соціально-побутової забезпеченості.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному , міжособистісному і суспільному.

Таким чином, мета соціально-педагогічной роботи - сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі – вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Соціально-виховна робота є однією із багатогранних і об'ємних видів професійної діяльності. Соціальний педагог і соціальний працівник виконує весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення підтримки (психологічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави – на рівні управління. Матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров’я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.