Сторінка
1

Викладання основ петриківського розпису в школі

В умовах становлення незалежної Української держави одним із головних завдань є відродження та розбудова національної системи освіти. Завдання, що постають з Державної національної програми "Освіта" (Україна ХХІ століття), передбачають подальший перспективний пошук шляхів розвитку школи, поліпшення підготовки молоді до трудової діяльності з використанням сучасних досягнень психолого-педагогічних наук, залучення учнів до вивчення декоративно-вжиткового мистецтва , створення умов для включення його у трудову діяльність.

Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу.

Серед стратегічних завдань реформування освіти в Українській державі – виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй. Не слід забувати також і про виховання творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини та відтворення і трансляцію культури та духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків.

Національне та естетичне виховання, які вважаються компонентами освіти і охоплюють усі складові її системи, та художнє навчання учнів є соціальними замовленнями нашої держави. Кінцевою метою навчання і виховання є гармонійний розвиток особистості, формування людини, яка б не була відірваною від національних джерел і змогла б стати гідним членом суспільства, відчувати себе часткою нації. Тому соціальне замовлення пред'являє особливі вимоги до підготовки школярів, і одна з умов виконання цих вимог - творчість учителя. Реформування освіти грунтується на використанні досвіду передових новітніх педагогічних технологій, інновацій в праці вчителя.

Для виховання творчої особистості учня сам учитель повинен бути творчою особистістю, тобто мати відповідну підготовку. Таким чином, підвищення якості змісту навчально-виховного процесу на заняттях декоративно-ужиткового мистецтва набуває суспільного значення, а реалізація поставлених завдань зумовлена професійним, ідейним та культурним рівнем вчителя трудового навчання, від якого залежить доля розбудови народної освіти та її подальший розвиток в галузі національної культури, художньої освіти та національного виховання. Тому компонент готовності учителя до розвитку творчих здібностей учнів передбачає оволодіння методами діагностики і формування здібностей.

Дослідженням з проблеми підготовки майбутніх вчителів та розробці нових педагогічних теоретико-методологічних аспектів велику увагу приділяють вчені-педагоги, психологи. Зокрема, дидактичні аспекти підготовки майбутніх вчителів розглядали в своїх роботах О.А.Абдулліна, С.І.Архангельський, Ю.М.Бабанський, С.Я.Батишев, В.І.Бондар, О.Г.Мороз. Формування особистості вчителя до педагогічної діяльності і науково-обгрунтованої його підготовки приділяли увагу в своїх роботах В.В.Борисов, В.Г.Гончаренко, М.В.Зіннятуллов, Н.П.Знамеровська, Л.І.Кондратенко, В.В.Кузьменко, В.П.Курок, Б.В.Сименача. Питанням підготовки студентів до керівництва гуртковою роботою з українського декоративно-прикладного мистецтва на уроках обслуговуючої праці присвячена робота Т.А.Сиротенко. Удосконалення підготовки вчителя трудового навчання до професійної діяльності присвячено дуже багато праць академіка Д.О.Тхоржевського.

Переконливість у високій результативності національно-орієнтованої системи освіти змусила вдатися до пошуку шляхів удосконалення підготовки вчителя трудового навчання на основі національних культурних традицій українського народу.

При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління. Тому загальноосвітня школа повинна не тільки давати учням певні вміння, а й готувати їх до життя в нових економічних умовах, де на передній план будуть винесені вміння творчо вирішувати всі виробничі та життєві проблеми. Аналіз змісту шкільних програм і підручників, вивчення науково-педагогічних, методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід педагогічної практики у школі доводять, що основною, центральною лінією у створенні національно орієнтованої системи підготовки учнів повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом. Про їх могутній психолого-педагогічний і виховний потенціал, традиційно-просвітницьку й культурологічну суть йдеться у дослідженнях М.Б.Євтуха, Л.В.Калуської, Л.В.Оршанського, М.Г.Стельмаховича, Є.І.Сивавко, Б.М.Тимківа та ін.

Традиції декоративно-ужиткового мистецтва допомагають відновлювати історично-духовну пам'ять і зосереджують увагу учнів на глибинах естетичної та педагогічної свідомості всього українського етносу. Вони дозволяють цілеспрямовано формувати аксіологічні уявлення дітей, збагачують процес становлення їхньої свідомості.

Але саме аспекту педагогічного впливу засобів декоративно-ужиткового мистецтва на становлення особистості школяра в дослідженнях не надано потрібної уваги. Недостатня увага приділяється феномену традиційності декоративно-ужиткового мистецтва, що акумулює в собі віковічний ментальний досвід народу. Потребує вивчення ефективності змісту і педагогічних засобів викладання декоративно-ужиткового мистецтва, теоретичне і методичне забезпечення цього процесу. Такий підхід до розгляду цих питань зумовлений тим, що розвиток та відродження декоративно-ужиткового мистецтва сьогодні відбувається в трьох напрямках:

1)офіційним шляхом - дитячі садки, школи, училища, вищі навчальні заклади, курси;

2)на етнопедагогічному рівні - родина, народні майстри, самодіяльні умільці;

3)в українських діаспорах.

На всіх цих рівнях відбувається виховання підростаючих поколінь на високих зразках традиційного декоративно-ужиткового мистецтва. Це потребує вдосконалення професійних знань та умінь вчителя в галузі цього виду народного мистецтва, а також удосконалення вміння керувати процесом естетичного виховання учнів засобами декоративно-ужиткового мистецтва.

Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.

Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки минулого (Я.А.Коменський, Д.Локк, Ж.Поль, Г.Сковорода, К.Д.Ушинський, Т.Г.Шевченко, М.П.Драгоманов, О.Духнович, І.Кріп'якевич, С.Русова) і сьогодення (М.Я.Антонець, Ю.Бондаренко, О.Вишневецький, В.Довбищенко, І.А.Зязюн, О.Ковальчук, Е.Пасічник, В.А.Поплужний, М.Г.Стельмахович, М.І.Чумарна та інші) переконливо доводить, що система освіти молоді повинна спиратися на національні корені.

На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперничати із такими предметами, як мова й література, образотворче мистецтво, музика і співи. Насправді ж воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів. хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю.