Сторінка
6

Виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності

Після корекційної роботи було реалізовано процесуально-діяльнісний етап формувального експерименту. Мета данного етапу – виховання самостійності в апплікаційній діяльності. Центральною фігурою процесу виховання була дитина як суб’єкт діяльності. При цьому дорослий реалізовував партнерські стосунки, виконуючи функції організатора педагогічного процесу, керівника та координатора аплікаційної діяльності дітей, експерта динаміки виховання самостійності. Вихователь організовував доцільну систему ігрових вправ, завдяки яким у дітей формувались спеціальні аплікаційні навички та формувались компоненти, які дозволяли дітям діяти самостійно, враховував індивідуальні особливості, можливості, потреби, рівень самостійності.

Означений етап формувального експерименту передбачав організацію у групових кімнатах предметно-розвиваючого середовища; систему ігрових вправ, зміну методики педагогічної взаємодії на особистісно зорієнтовану. В основу реалізації програми з аплікаційної діяльності покладено ігрові вправи, які характеризуються наявністю ігрових завдань, що сприяли мотивації дітей, усвідомленню мети діяльності, ігровій дії, самокорекції діяльності, адекватному оцінюванню готового аплікаційного продукту; навчальними завданнями, що дозволяли сформувати вміння планувати дії, оволодіти спеціальними аплікаційними прийомами.

На формувальному етапі роботи застосовувалася система ігрових вправ, до якої входили: підготовчі вправи, що потребували актуалізації та мотивації діяльності; вступні, спрямовані на первинне виконання дій; репродуктивні, які сприяють самостійному відтворенню отриманих раніше знань або способів дій; тренувальні, котрі потребують від дитини наслідування дій педагога, зразку або самостійного застосування набутих умінь і навичок в умовах, аналогічних до тих, у яких вони формувались; частково-пошукові, спрямовані на застосування раніше набутих знань, умінь і навичок в умовах, що відрізняються від тих, котрі мали місце при їхньому формуванні, або на часткову самостійність у виборі способу дії, чи на перенос даного способу дії в інші умови і застосування його на іншому спорідненому змісті; творчі, що потребують від дитини пошукової активності при виконанні нового, незвичного виду завдання, самостійного вибору й застосування потрібного способу дії з наявних на незвичному змісті, «винаходу» свого власного способу дії чи видозміни старого для виконання нових функцій зображення.

На результативному етапі формувального експерименту дитячі аплікаційні роботи виставлялися на вернісажі, що називався «Стежина до творчості» та був постійно діючим упродовж усього формувального експерименту. Діти мали можливість самостійно виготовляти та використовувати свої роботи, розглядати, милуватися ними, порівнювати, давати їм оцінку, виступати у ролі екскурсоводів. Вернісаж слугувал стимулом до самостійних дій в аплікації. Багато дітей поверталися до своїх робіт, вносили в них зміни, створювали варіанти та доповнювали їх. Була організована дитяча майстерня «Робимо самі». Діти активно відгукнулися на організацію декоративно-оформлювальної діяльності – опанували виготовленням об'ємних іграшок-саморобок із кольорового паперу й картону (для прикрашення новорічної ялинки, подарунків до свят). Багато дитячих робіт виконувалися для прикрашення інтер'єру групи: «Галявинка з кульбаб», «Квітучий сад», «Осінній ліс», «Зимові візерунки» тощо, а також для прикрашення фойє дошкільного закладу. Залучали дітей до виготовлення нескладних декорацій для ранків, вечорів розваг тощо. Цьому сприяли також виставки і участь дітей у конкурсах з використанням аплікації. Протягом формувального експерименту було організовано і проведено вечори розваг, конкурси, вікторини, в тому числі з залученням батьків дітей. Заключним стало свято, що сприяло самоствердженню дітей, усвідомленню себе діячами з додатково мотивованою діяльністю.

Контрольний зріз виявив ефективність експериментальної методики виховання самостійності старших дошкільників в образотворчій діяльності. Встановлено, що кількість дітей з низьким рівнем самостійності в ЕГ знизилась з 47 дітей (51%) до 3 дітей (3%). Кількість дітей, що відповідає середньому рівню самостійності зменшилась з 31 дошкільника (34%) до 9 дітей, що складає 10%. Зросла кількість дітей з достатнім рівнем самостійності з 11 дітей (12%) до 50 дітей, що складає 54%. Збільшилась кількість дітей з високим рівнем з 3 дітей (3%) до 30 дошкільників (33%). У контрольній групі відбулись незначні зміни: дітей з низьким рівнем стало 38 або 43% (у порівнянні з 43 дітьми, що складає 49% на початок експерименту), із середнім рівнем відповідно 26 дітей (29%), у порівнянні з 31дитиною – 32% на початок експерименту, підвищився оптимальний рівень з 11 дітей (15%) до 17 дошкільників (19%). Дещо зріс високий рівень самостійності з 3 дітей (3%) до 7 дітей, що складає 9%.

Для визначення вірогідності одержаних при порівнянні даних було використано критерії Пірсона чиІ (хі – квадрат), які обчислювалися за формулою:

Це дозволило визначити нульову гіпотезу: чи виходять розходження між даними, отриманими у контрольному й констатувальному експериментах, за межі помилки виміру, чи випадкові зміни параметрів самостійності дітей старшого дошкільного віку після проведення завершального етапу експерименту. При 5%-ому рівні значущості й числі ступенів свободи, що дорівнює 3-ом, критичний параметр дорівнює 7,815. Експериментальні значення Т експер. значно перевищує Т контр. (див. табл. 2).

Таблиця 2. Порівняння рівнів виховання самостійності у дітей ЕГ та КГ до та після проведення формувального експерименту (контрольний експеримент)