Сторінка
3
Тому мінімальна кількість занять фізкультурою у школі визначається державою, проте кожна школа має відносну самостійність і право збільшувати кількість фізичного навантаження власних вихованців. Отже, мінімальна кількість уроків фізкультури у початковій школі - 3-4 уроки на тиждень. У вищих навчальних закладах мінімальним є 2 академічних години фізкультури щотижнево. Проте у багатьох школах клас фізичної культури є щоденним. І це не рахуючи ранкових пробіжок та, зазвичай, вечірніх також. Починаючи з третього року навчання у вищих навчальних закладах курс фізичної культури стає селективним, тобто студент має право обрати чи не обрати його. Проте у масштабах всієї країни курс фізичної культури є обов’язковим, у школах учні складають іспит з фізичного виховання. Для допуску на іспит учень не має права пропускати більш ніж третину усіх годин, відведених за рік на уроки фізкультури. Іспит з фізичної культури є обов’язковим та розглядається як важливий для досягнення національних стандартів освіти. Оцінка з фізкультури впливає на загальний рейтинг випускників шкіл та їхню можливість вступити до бажаного вищого навчального закладу. За умови не складання іспиту з фізкультури, учні навіть не отримують шкільного диплома, отримують сертифікат про прослуховування низки курсів. Останніми роками, іспит з фізкультури введено до програми завершення середньої школи, отже учні, що його не складають, можуть не мріяти про подальшу освіту у старших класах.
Починаючи з 1954 року, учбові та навчальні плани з фізичної культури були послідовно видані для усіх ланок освіти, а потім неодноразово піддавались корекції, перекомпіляції та уточненню. Згідно до загальнонаціональних китайських стандартів з фізичної культури, які були затверджені Законом про фізичну культуру та спорт 1995 р., шкільний курс фізкультури переслідує три основні цілі: отримати базові знання та навички з фізичної культури; виховання в учнів гармонійного організму та навичок до здорового способу життя; ідеологічне та моральне навчання учнів.
Ці три цілі визначають зміст та побудову усієї системи фізичного виховання школярів у Китаї. У шкільний курс фізкультури включено базові знання санітарних норм, прищеплення учням інформованості та зацікавленості власним здоров’ям, спортом, розвиток їх особистості, ознайомлення з видами спорту, такими як легка атлетика, ігри з м’ячем, гімнастика, танці тощо з ціллю закласти навички до здорового способу життя, постійного фізичного та психічного самовдосконалення, фізичної підготовленості. У роботу вчителя фізичної культури також включено обов’язок проводити спортивні свята, читати селективні курси або лекції, вести роботу з профілактики поширених захворювань, таких як захворювання зору, трахома, захворювання ротової порожнини та зубів, недостатнє чи неправильне харчування, анемія тощо. Наприклад, з перших занять фізкультурою у початковій школі дітей навчають гімнастиці зору та самомасажу очей та лиця, і протягом навчального дня великі перерви закінчуються обов’язковим 5-хвилинним самомасажем очей та лиця - до 3-4 разів на день.
Структура учбових програм може модифікуватися вчителем фізкультури або навчальним закладом, або місцевими органами влади, що включають місцеву специфіку, враховують інтереси нацменшин, фінансові можливості школи тощо.
Комплекти навчальних та методичних матеріалів, які використовуються на уроках фізичної культури у школі, також відкриті для вибору: від загальнонаціональних стандартів, до регіональних видавництв, задобрених Національним комітетом, що випускають методичні розробки з навчання плаванню (на півдні), або фігурному катанню (на півночі), або у-шу.
Уроки фізкультури, як правило, розділені на теоретичні та практичні заняття, причому остання у якості основної форми. До шкіл, у яких кількість фізичних занять становить менше 1 години щоденно, у тому числі 3 академічних години після школи (між уроками та виконанням домашнього завдання), чи кількість уроків фізкультури становить менше 2 на тиждень, застосовуються штрафні та адміністративні санкції.
Система фізичного виховання США
Структура системи народної освіти у США
У школах США немає єдиних обов'язкових програм з фізичної культури. Кожен викладач складає програму на свій погляд. Зміст її може залежати від поглядів вчителя фізичної культури, від ставлення директора або інших високопоставлених осіб до того чи іншого, від прихильності школярів до ігор, фізичних вправ, спортивних розваг тощо. Зрозуміло, що при такому хаосі у програмах фізичної культури значно знижується ефективність навчання. Дана система навчання базується на реакційній ідеологи Джона Дьюї
Базуючись на теорії фаталістичного вчення про зумовленість долі людей спадковими властивостями, заперечуючи роль громадського середовища у вихованні дітей, автори ряду навчальних посібників для американських шкіл рекомендують при розробці програм враховувати інтереси і потреби дітей. Так, у книзі Ваннієра і Файт „Методика фізичного виховання у середній школі" (1957) говориться, що „програма повинна складатися з урахуванням думки учнів". У посібнику Л. Ларсона і Л.Хпла „Фізичне виховання у початковій школі" вказується. "Найбільш правильною підставою для відбору видів фізичної Діяльності у початковій школі є потреби дітей, тому відбирати належить такі види Діяльності, які можуть задовольнити ці потреби. Не випадково зміст більшості навчальних занять з фізичної культури у багатьох школах США складають регбі і футбол. Слід підкреслити, що методика складання програм, яку рекомендовано рядом навчальних посібників США, позбавлена будь-якої однорідності і вкрай суперечлива. Так, у американських педагогів немає єдиної думки про послідовність походження навчального матеріалу. В одних випадках вони рекомендують планувати матеріал так, щоб він змінювався щоденно, в інших проходити його протягом тижня (місяця, чверті). Пропонуються й інші варіанти планування навчального процесу Така різнобарвність негативно впливає на фізичне виховання учнів.
Багаточисленні форми планування, які рекомендовані для шкіл, не мають певної структури, вони побудовані формально, в основному на чисто емпіричних засадах Очевидно, роз'єднаність у поглядах не дозволяє знайти наукову основу єдиної програми з фізичного виховання, а це в свою чергу не дає можливості вчителям здійснювати єдиний процес навчання і виховання. Усе це негативно впливає на Фізичний розвиток і фізичну підготовленість учнів американських шкіл . Група спеціалістів Каліфорнійського університету після проведених досліджено відзначає, що більшість американських школярів товстіють і одночасно слабшають у фізичному відношенні, майже у половини із 1500 четверокласників в спостерігається схильність до пороку серця, високого кров'яного тиску, значного відсотку наявності з крові холестерину. Університетом штату Мічіган було обстежено 19 тис хлопчиків і дівчаток у ВІЦІ 6—17 років, які взяли участь у змаганнях з 9 видів спорту У порівнянні з результатами 10-річно« давності дівчатка 14—17 років у 8 видах із 9-ти виступили гірше Лише 40% хлопчиків 6—12 років змогли підтягнутися на перекладині більше одного разу, кожен четвертий — жодного (необхідно було не менше 2—3), х 5% хлопчиків 6—14 років і 55% дівчаток 6—17 років не змогли втримати тіло на перекладині на рівні підборіддя більше 10 сек., хоч за попередніми підрахунками це повинно було бути їм під силу. На думку Дж. Аллена, голови Президентської ради з фізичної культури та інших спеціалістів школярі не одержують „необхідного фізичного виховання, знань про правильний режим харчування, проводять багато часу перед телевізорами". Американські педагоги багато і часто говорять про те, що метою фізичного виховання у США є досягненням ідеалу гармонійного розвитку особистості. Особливе місце у системі фізичного виховання школярів займають таю ігри, як американський футбол, регбі та ін., які спрямовано на підготовку солдат для американської армії. У цих іграх школярам з дитинства прищеплюють низькі, аморальні риси характеру.