Сторінка
1

Доходи населення: структура та джерела формування

Забезпечення зростання доходів населення в будь-якій країні є одним із головних напрямів політики держави. Це зумовлено тим, що авторитет держави визначається її спроможністю дієво впливати на формування, розподіл і перерозподіл ВВП із метою створення необхідних фінансових ресурсів забезпечення для належного рівня життя усіх членів суспільства, а також тим, що в ринкових умовах заощадження населення становлять основне джерело інвестиційних ресурсів. Тому стабільне зростання доходів населення вимагає залучення усіх можливих резервів. Впровадження інновацій в управління фінансовими рішеннями набуває нових рис, пов’язаних із забезпеченням ефективності формування і використання фінансових ресурсів населення. Перш за все це стосується використання ринкових механізмів, які можуть давати швидкі результати. Розробка таких механізмів потребує, насамперед, аналізу сучасних тенденцій доходів населення.

В останні роки сформувалися позитивні тенденції щодо формування доходів населення. Це виступає важливою умовою зменшення відставання рівня життя населення України від рівня життя населення європейських держав. Та разом з тим, порівняно з країнами Європейського Союзу, доходи бюджету України на душу населення становлять 16 відсотків порівняно з Польщею, 14 відсотків – із Чехією та лише 3 відсотки – з Францією і Німеччиною [1, с. 12]. Більше того, їхній рівень майже вдвічі менший порівняно з Республікою Білорусь і втричі з Російською Федерацією.

Практика свідчить, що реальні доходи населення з 2000 року щорічно зростали, зокрема, у 2005 році це зростання становило 19,8 %. Постійно збільшуються і сукупні ресурси домогосподарств. Водночас у цей період намітився розрив у зростанні доходів міського і сільського населення [2, с. 32].

Найвагомішим складником доходів населення залишається оплата праці (табл. 1). Якщо при цьому врахувати те, що в Україні більше половини населення – наймані працівники, така ситуація може свідчити про негативні тенденції у рівні життя тієї частини населення, в структурі доходів якого переважає зарплата і особливо за умови її зниження.

Таблиця 1

Динаміка частки заробітної плати в сукупному доході сім’ї

Джерело: таблиця складена на основі [3].

Як свідчать дані таблиці 1, в Україні спостерігається чітка тенденція до зниження частки заробітної плати в сукупному доході сім’ї. Це стало причиною того, що в 2005 році така частка порівняно з 1990 роком скоротилася на 47 відсотків і, навіть, порівняно з 1999 роком на 19 відсотків. Доцільно погодитися з думкою Є. Захарченка, що це явище є соціально-небезпечним, оскільки означає, що суспільство мало цінує працю, а це, у свою чергу, веде до втрати трудової мотивації [3, с. 27]. Крім того, практика затримання виплат заробітної плати призводить до нівелювання оплати праці як найнадійнішого джерела формування доходів населення. Та незважаючи на це, проголосивши перехід економіки на інноваційний шлях розвитку, Уряд України, згідно з інтерв’ю колишнього міністра економіки В. Макухи, збирається наполягати на уповільненні темпів росту заробітної плати, обмеживши її зростання 8 % у реальному вимірі, тобто з урахуванням інфляції [4] та спрямувати зекономлені кошти на розвиток технологій. Тут потрібно зазначити, що, наприклад, у 2005 році номінальна заробітна плата зросла більше ніж на 36 %, а реальна – на 24 %. Не заперечуючи, що швидке зростання доходів здатне призвести до прискорення інфляції, фахівцями справедливо наголошується, що при зростанні цін темпами, повільнішими, ніж темпи зростання доходів, рівень життя населення буде підвищено. Це важливо й тому, що хоча розмір середньої номінальної та реальної зарплати в економіці України після 2001 року і перевищує розмір прожиткового мінімуму, мінімальна заробітна плата ще тільки наближається до прожиткового мінімуму.

Основним інструментом держави для збільшення платоспроможного попиту населення є заходи, спрямовані на підвищення рівня заробітної плати та соціальних виплат населенню. У зв’язку з цим доцільно погодитися з думкою О. Пустовойта, що урядові команди, які застосовували такий інструмент, неодмінно попадали в пастки, що зводили нанівець їхні намагання на цьому шляху. Основна з них – відсутність державного механізму збалансування темпів зростання грошових доходів і витрат населення з фізичними обсягами виробництва споживчих товарів для внутрішнього ринку [5, с. 44].

Дійсно, протягом 2001–2003 рр. грошові доходи в розрахунку на душу населення зросли з 2 445,9 до 3 352,2 грн, тобто на 37 відсотків [6, с. 423]. Але результати цієї політики невтішні, коли зважити на показники статистичної звітності, які характеризують величину зміни грошових витрат домогосподарств у цей період: у 2000 році частка населення із середньодушовими витратами у місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, становила 87,9 % , у 2003 р. – 83,4 %, тобто зменшення відбулося лише на 4,5 % [6, с. 423]. Така розбіжність між темпами зростання грошових доходів і подолання порогу бідності в нашому суспільстві є прямою платою за недостатню увагу уряду до здійснення своєї головної функції – збалансуванню попиту і пропозиції на внутрішньому ринку товарів і послуг. Від вдалого вирішення цієї проблеми залежать рівень купівельної спроможності населення, нагромадження ним заощаджень, стабільність національної валюти, сталий розвиток економіки тощо [5, с. 44].