Сторінка
9

Підготовка молодших школярів до виконання соціальних ролей на уроках української мови

В педагогічній роботі поширена практика застосування парних та групових видів роботи, і вона свідчить про велику зацікавленість у ній учнів. Вони прагнуть бути вислуханими (хай і не всіма, а лише групою учнів або й одним співрозмовником), їм подобається читати напівголосно один одному у парі, вони дуже люблять читати свої твори класу (особливо, якщо їм нададуть право сісти на цей час у так зване "авторське крісло") тощо.

Звичайно, належна організація парної та групової роботи потребує від учителя неабиякої напруги; звісно, він не зможе прислухатися до кожного учня, і цілком можливо, що вони говоритимуть не зовсім так, як слід, але переваги одночасного залучення до роботи усіх учнів не можна переоцінити.

Саме тому доцільно використовувати різні способи організації роботи у парах та невеликих групах. Вони стосуються як діалогічного, так і монологічного мовлення, читання й письма, а також роботи над мовним матеріалом і правописом. Важливо залучати учнів до активної участі в освоєнні способів діяльності, треба також призвичаювати їх до роботи з текстами, які містять опис певних процесів (у цьому разі — розумових, які передбачають спілкування).

Мова – це підмурівок культури, мистецтва народу. «Немає мови – немає пісні, казки». Тому найголовніше завдання учителя – навчити дітей вільно користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, під час сприймання, відтворення і створення висловлювань із дотриманням українського мовленнєвого етикету, виховати в них потребу у вивченні рідної мови. Так формується мовна культура людини, яка є її портретом, певним захистом від грубості і зла.

Навчання культури мовлення проводиться у зв’язку з вивченням фонетики, лексики, граматики і направлене на розвиток в учнів свідомого ставлення до свого мовлення і мовлення навколишніх. Завдання навчання мовної культури полягає в тому, щоб допомагати учням оволодіти правильним і комунікативно доцільним мовленням.

Комунікативний підхід до навчання української мови в початкових класах став домінуючим у сучасній методиці й практиці шкільного навчання, що насамперед передбачає засвоєння її безпосередньо через спілкування. Отже, основна увага вчителя зосереджується на мовленнєвій діяльності учнів на уроці. Одночасно передбачається і засвоєння мовного матеріалу, і формування мовно-мовленнєвих умінь та навичок.

Кожен вчитель - творча особистість і може самостійно творити мовленнєві ситуації, які б спонукали учнів до спілкування, виходячи з теми та мети уроку, наявного матеріалу. Важливо лише, щоб робота над формуванням комунікативного мовлення здійснювалася комплексно і поетапно (від формування частково мовленнєвих та загальномовленнєвих до комунікативно-мовленнєвих умінь), а також систематично.

Отже, проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь на уроках української мови засобами виконання соціальних ролей є досить важливою у системі початкового навчання. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі є основним завданням, яке постає перед школою. Метою викладання української мови в початкових класах є удосконалення мовленнєвих та комунікативних умінь учнів на основі засвоєння елементарного курсу граматики та практичного використання набутих знань в усному та писемному мовленні на основі виконання вправ, що спрямовані на підготовку молодших школярів до виконання соціальних ролей.

Комунікативно-мовленнєві уміння – складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Вони визначаються як здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками спілкування. Загалом комунікативно-мовленнєві уміння ґрунтуються на основних комунікативних ознаках мовлення: правильності, чистоті, точності, логічності, виразності, образності, доступності, дієвості, доцільності. Зазначені характеристики мовлення розглядають як лінгвістичну інтерпретацію комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

Виконання роботи дають підстави для наступних висновків:

Пріоритетним завданням сучасної шкільної освіти є виховання цілеспрямованої особистості, прагнучої до максимальної реалізації своїх можливостей, готової до опанування нового досвіду, здатної робити свідомий і відповідальний вибір у різних життєвих ситуаціях. Тому метою навчального процесу стає формування не просто умінь і навичок, а певних якостей особистості, які сприятимуть успішній адаптації молодого покоління в суспільстві і реалізації власних можливостей. Такий підхід передбачає особливий акцент на формуванні соціокультурної компетентності школярів.

Для забезпечення успішної адаптації в шкільному середовищі дітей потрібно вчити спілкуватися з учителями, однокласниками, старшими і молодшими школярами, технічним персоналом, дотримуватись правил поведінки на уроці і перерві, в класі, коридорі, спортзалі, їдальні, актовій залі, на стадіоні, подвір'ї школи тощо. На цю тему на уроках української мови доцільно слухати, читати і переказувати тексти, аналізувати сюжетні малюнки, складати діалоги, обговорювати конкретні ситуації і робити висновки, писати власні тексти.

За допомогою поняття адаптація, соціалізація трактується як процес входження людини в соціальне середовище і її пристосування до культурних, психічних і соціальних факторів. Дещо інакше осмислюється сутність соціалізації в гуманістичній психології, представниками якої є Г.Олпорт, Г.Маслоу, К.Роджерс та ін. В ній соціалізація – це процес само актуалізації «Я – концепції», самореалізації особистістю своїх потенційних творчих здібностей, переборювання негативних впливів середовища, що заважають її саморозвитку й самоутвердження. Тут суб’єкт розглядається як саморозвиваюча система, як продукт самовиховання. Ці два підходи не суперечать один одному, а визначають двобічний процес соціалізації.

Вперше визначення соціальної ролі було дано американським соціологом Р. Лінтоном в 1936 р. Він розглядав соціальну роль як динамічну сторону соціального статусу, як його функцію, пов'язану з набором норм, відповідно до яких повинна вести себе в певних ситуаціях особистість.

Предмет українська мова має умови для підготовки учнів початкових класів до адаптації у громадських місцях. Зокрема, в процесі вивчення теоретичних знань з мови і формування та розвитку навичок мовленнєвої діяльності доцільно готувати дітей до виконання соціальних ролей - читача бібліотеки, глядача театру чи кінотеатру, покупця, пішохода, пасажира, перехожого, відвідувача різноманітних культурних заходів тощо. З цією метою варто пропонувати учням вивчати мовні явища на матеріалі текстів, у яких ідеться про поведінку людей у громадських місцях, з обов'язковим аналізом не лише мовного матеріалу, а й культури і правил поведінки персонажів текстів.

Формування мовленнєвої компетентності молодших школярів засобом виконання соціальних ролей у процесі навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага віддається формам, які створюють таку мовленнєву ситуацію, коли кожний учень має можливість висловитись, проявити себе в комунікативному процесі. Ефективним з таких позицій є інтерактивне навчання, організація якого передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.