Сторінка
2

Вплив розвиваючих ігор на розвиток уяви дітей дошкільного віку

Основна умова розвитку уяви дитини - залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви - основи всякої діяльності. Багато дослідників відзначають, що уява є процесом створення нових образів в наочному плані.

Уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно або суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйнять, пам'яті, а також знань придбаних в процесі мовного спілкування.

Коли йдеться про об'єктивно нове, то це мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві.

Коли ж йдеться про суб'єктивне нове, то це означає, що створений продукт володіє новизною тільки для самого творця, тоді як в суспільстві він вже відомий. Уява – це аналітико-синтетична діяльність, яка здійснюється під направляючим впливом свідомо поставленої мети або відчуттів, переживань, які володіють людиною в даний момент.

Найчастіше уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно відшукати нове рішення, тобто потрібна випереджаюча практична дія віддзеркалення, яке відбувається в конкретно-образній формі, як результат операції образами.

Уява залежить від багатьох чинників: віку, розумового розвитку і особливостей розвитку (присутність якого-небудь порушення психофізичного розвитку), індивідуальних особливостей особистості (стійкості, усвідомленості і спрямованості мотивів; цінних структур образу "Я"; особливостей комунікації; ступені самореалізації і оцінки власної діяльності; рис характеру і темпераменту), і, що дуже важливо, від розробленості процесу навчання і виховання. Досвід дитини складається і росте поступово, він відрізняється глибокою своєрідністю в порівнянні з досвідом дорослого. Відношення до середовища, яке своєю складністю або простотою, своїми традиціями і впливами стимулює і спрямовує процес творчості, у дитини знову зовсім інше.

Інтереси дитини і дорослого різні і тому зрозуміло, що уява у дитини працює інакше, ніж у дорослого. Як наголошувалося вище, уява у дитини бідніша, ніж у дорослого. В той же час до цих пір існує думка, що у дитини уява багатша, ніж у дорослої людини. Діти можуть зі всього зробити все, говорив Гете. Дитина живе у фантастичному світі більш, ніж в реальному. Але ми знаємо, що інтереси дитини простіші, елементарніші, бідніші, нарешті, відносини її з середовищем також не мають тієї складності, тонкості і різноманіття, які відзначають поведінку дорослої людини, адже це все найважливіші чинники, які визначають роботу уяви. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. От чому продукти справжньої творчої уяви у всіх областях творчої діяльності належать тільки вже доспілій фантазії.

Французький психолог Т. Рібо представив основний закон розвитку уяви в трьох стадіях:

- дитинство і отроцтво - панування фантазії, ігор, казок, вигадки;

- юність - поєднання вигадки і діяльності, "тверезого обачливого розуму";

- зрілість - підпорядкування уяви розуму інтелекту.

Уява виражається в такому:

1) У побудові образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб’єкта ;

2) У створення програми поведінки , коли проблемна ситуація не визначена;

3) У продукуванні образів ,які не програмують , а замінюють діяльність;

4) У створенні образів , які відповідають опису предметів.

Уявляти – означає перетворювати, створювати нове . Причому поняття «новизна» використовується не лише в соціальному плані, а й у психологічному аспекті (образ як результат уяви є «новим» у досвіді кожної окремої людини ,дитини ,суб’єкта уяви, при цьому суспільної значущості він може й не мати).

Характеристика дошкільного віку

Дошкільним віком вважається період від 4 до 6-7 років. Основними особливостями цього віку є те, що складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці характеризується тим, що у дитини з'являється коло елементарних обов'язків; змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого; з'являється можливість систематичного навчання; дитина вступає в певні стосунки з однолітками (розширюється соціальне оточення); внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується усвідомленням свого "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин; дитина діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри.

Як бачимо, провідною діяльністю для даної соціальної ситуації розвитку є сюжетно-рольова гра - діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії та стосунки між ними. У грі дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сюжетно-рольова гра має свою структуру, яка складається з сюжету, ролі, дій образотворчого характеру, уявної ситуації та правил.

Розвиток ігрової діяльності, її перехід у дошкільному віці до сюжетно-рольової гри - найважливіша умова розвитку уяви. Виконання ролі у грі вимагає від дитини складної діяльності уяви: передбачити, що повинен робити герой, планувати його подальші дії.

Мотивом сюжетної гри є сам процес її здійснення, що характерно і для творчості взагалі. Гра за сюжетом означає, що дитина наперед має ідеальну картину того, що відбудеться у грі, визначає ролі, підбирає замінники і предметний матеріал. Саме у грі, як і у творчості, дитина виражає себе якнайповніше.

Творчість починається у грі, де дитина виявляє свою ініціативу, вміння організовувати, планувати, робить перші кроки на шляху до здатності діяти цілком у плані образів та уявлень, які Я. О. Пономарьов назвав «внутрішнім планом діяльності».

Дитина, на думку Ж. Піаже, є природною істотою, і в той же час з моменту народження вона представляє автономну і активну одиницю, що володіє внутрішньою структурою. Її дії детермінуються навколишнім світом. Однак дитина не просто відповідає на зовнішні впливи, а й переробляє їх. У свою чергу, зовнішній світ виступає як щось, що опирається дитині, чим викликає її дії у відповідь. У результаті цього дитина починає сприймати середовище як щось чуже для себе.

Соціальна ситуація розвитку цього віку обумовлює появу двох нових потреб у дитини:

1)потреба у спілкуванні з однолітками;

2) потреба у спільно значимій діяльності.

Ці потреби породжують основне протиріччя дошкільного віку:

дитина є членом суспільства і поза ним жити не може, основна її потреба - жити разом з оточуючими людьми, але дитина ще не розвинена так, щоб це здійснити: її життя проходить в умовах опосередкованого (через гру), а не прямого зв'язку зі світом.