Сторінка
13
Дослідники виховних систем розглядають поняття «виховний простір» як нову педагогічну категорію.
У педагогіці склалися три варіанти визначення виховного простору. Л.М. Новікова під виховним простором розуміє педагогічно доцільно організоване середовище, яке оточує окремого студента або групу (академічна група, училище, дім, мікрорайон, селище, місто, область). Виховний же простір – це результат діяльності утворювального й інтеграційного характеру. Для того, щоб цей простір склався та виконував свою виховну функцію, треба визначити його складові частини, зв'язки між ними й включити діяльність суб'єктів виховного процесу в зв'язки, які моделюються. При даних умовах виховний простір стане суттєвим фактором розвитку особистості.
Основним механізмом створення виховного простору, на думку Л.І. Новикової, є взаємодія колективів, які керуються єдиними педагогічними завданнями, принципами та підходами до виховання. Ю.С. Мануйлов розглядає виховний простір, як частину середовища, у якому панує певний педагогічно сформований образ життя. У цьому випадку взаємодія всіх учасників визначається моделлю образу життя студента і викладача. Д.В. Григор'єв представляє виховний простір як динамічну мережу взаємопов'язаних педагогічний подій, яка представляє собою інтегровану умову розвитку особистості й дитини, й дорослого. Дії створюються зусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (індивідуальними та колективними). Колективними суб'єктами виступають професійні спільності, які займаються вихованням, індивідуальними суб'єктами – викладачі, батьки, студенти, представники різних спеціальностей, зустріч з якими може перетворитися для молодої людини у подію.
Механізмом створення виховного простору стає сумісна діяльність студентів і викладачів.
Отже, виховний простір може бути створений за ініціативою одного чи декількох навчальних закладів на основі рівноправності усіх зацікавлених закладів.
До умов ефективного функціонування виховного простору відносяться:
Ціль, яку розділяють усі учасники процесу його створення.
Єдина педагогічна концепція, орієнтована на гуманістичні цінності.
«М'яка» структура простору.
Діалоговий режим створення.
5. Розгалужена система відношень між різними компонентами, суб'єктами.
Головними суб'єктами виховного простору також є молодіжні громадські об'єднання. Н.Л. Селіванова називає можливість виховного простору як головне для розвитку особистості студентя. Це передбачає:
свободу прийняття студентами рішення про його входження у виховний простір;
свободу вибору діяльності, яка допоможе досягати найбільшого успіху, можливого самовираження;
побудову діалогових відношень з людьми різного віку та соціальних груп;
виконання різних ролей;
вибір різних колективів, можливість їх зміни.
Таким чином, виховний простір сприяє самореалізації студента.
Дослідники виховних систем головною помилкою в управлінні вважають нормативний підхід педагогів до організації виховного процесу, що виражається в ігноруванні специфічності даної системи.
Виділяють три головні якості виховної системи:
Нерівновагомість – здатність до самоорганізації, самореалізації й саморозвитку.
Відкритий характер і неминуча взаємодія з навколишнім середовищем.
Самобутність кожної конкретної системи.
Щоб уникнути помилок, науковці називають можливі шляхи і засоби. Відомо, що для будь-якої педагогічної системи першочергове значення має цілепокладання. У зв'язку з цим, педагоги повинні поступово, поетапно формувати потреби учнів, постійно вивчати студентів і відслідковувати їхній розвиток. Отриманий матеріал дає основу для формування цілей, яке не може проходити без участі молоді. Важко також обрати системостворюючий вид діяльності, здатний довести до бажаного результату. Діяльність не обов'язково повинна бути навчальною. Вона може бути спортивною, художньо-творчою, трудовою та ін. При розвитку виховної системи будуть розширюватися зони її впливу, що обов'язково приведе до включення в систему всіх значущих сфер життєдіяльності, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності.
Створення виховної системи повинно супроводжувався прогнозуванням розширення виховного простору, засвоєнням соціального, природного, естетичного середовища. Значущу роль у створенні та розвитку системи грає студентське самоврядування і колективне творче виховання.
Студентське самоврядування – добровільне об'єднання студентів, мета якого сформувати у студентів почуття господаря училища, групи, вміння співробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму [31].
1. Організація студентського самоврядування – це суспільне об'єднання студентів на основі єдності інтересів, цінностей і цілей, діяльність якого регламентована структурою, визначена програмою спільної соціальної творчості в процесі професійної освіти.
2. Модель організації студентського самоврядування у виховній системі медичного училища, що забезпечує саморозвиток особи студента, включає наступні позиції:
– чотири організаційні блоки: суб'єктно-цільовий, змістовний, функціонально
– діяльнісний, оціночно-результативний;
– чотири структурні рівні: колективне стратегічне ціліполягання, колективне тактичне ціліполягання, колективне оперативне ціліполягання, індивідуальне ціліполягання;
– критерії ефективності організації студентського самоврядування: мотиваційно – ціннісна спрямованість особи, саморегуляція, теоретичні знання і практичні навички в області управління соціальними організаціями, самовизначення в організаційній структурі студентського самоврядування, розвиненість здібностей і якостей особи для організації студентського самоврядування, наявність педагогічної підтримки.
3. Механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування, який представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльнісний, контрольно-результативний.
Студентське самоврядування – це:
метод організації студентського колективу, який забезпечує формування відносин, відповідальної залежності в колективі та організаторських якостей окремої особистості;
складова частина системи педагогічних засобів, оскільки вирішує специфічні завдання єдиного колективу;
результат педагогічної взаємодії викладацького і студентського колективів;
діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку;
принцип організації життя колективу студентів.
Вимогами для успішного розвитку студентського самоврядування науковці називають:
зацікавленість у розвитку студентського самоврядування адміністрації, педагогічного колективу та більшості студентів;
чіткий розподіл обов'язків по керівництву органами студентського самоврядування;
оптимальна структура студентського самоврядування з урахуванням специфіки навчального закладу;
чітка система принципів роботи студентського самоврядування в масштабі ВНЗ (єдина документація, вимоги, дні засідань);
організація системи змагань через органи студентського самоврядування;