Сторінка
12
Будь-яка виховна система має свій розвиток. Для кожного етапу характерні свої завдання, види діяльності, організаційні форми, системостворюючі зв'язки.
Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадків виховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно, тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожне покоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити в неї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стільки об'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.
Процес навчання є основним способом виховання та важливою складовою системи. Його треба організувати так, щоб воно стало реальною умовою розвитку виховної системи. Це можливо, якщо процес навчання виступає як:
життєдіяльність студентів, яка вміщує в себе працю, творчість, спілкування;
спосіб оволодіння сучасною культурою й культурною традицією, при якому педагог виступає не як джерело інформації, а як посередник між культурою і студентом, а навчальний матеріал – не як будівельний матеріал культури, а як сама культура;
• джерело придбання різноманітного реального (життєвого) досвіду.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновки:
• для створення виховної системи необхідні спрямована на розвиток особистості студента ціль й приваблива ідея, яку приймають усі об’єкти виховного процесу, і яка осмислена з позиції філософії, педагогіки, психології;
• будь-яка виховна система в своєму розвитку проходить схожі етапи, при цьому рухомою силою розвитку виступає протиріччя між традиціями й новаціями;
• цілю та результатом функціонування будь-якої системи, показником її досконалості є особистість, яка розвивається.
Як уже говорилося, виховна система характеризується як відкрита, не-рівноважна, система, яка само організується. У зв'язку з цим, по твердженню науковців, управління нею має свої особливості.
Теоретичну основу управління розвитком виховної системи визначає синергетика – наука, яка вивчає само організовані системи. В.А. Караковський, Л.Н. Новікова, Н.Л. Селіванова, О.І. Соколова вважають головним враховувати природні властивості системи, її внутрішні якості, історію розвитку. Потрібні «невеликі впливи», котрі дадуть «великі результати».
Еволюційний шлях постійно ускладнює систему: збагачуються цілі, стають різноманітними зміст діяльності, відношення, зв'язки, організаційні, керовані процеси. Управління – це не тільки регулювання процесів становлення й розвитку системи. Самоціль – особистість людини, яка розвивається й включена в систему. Це означає, що треба управляти процесом взаємодії й взаємовпливу системи и розвитку особистості.
Цей аспект управління потребує пошуку шляхів оптимального включення кожного студента в процеси цілепокладання, сумісної творчої діяльності, вдосконалення міжособистісних і групових відношень, створення ситуацій, які збуджують кожного (як викладача, так і того, хто навчається) до рефлексії, самопізнанню, самореалізації.
Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як
трьох аспектний процес:
Управління створенням цілісної системи.
Укріплення її цілісності.
Корегуюче управління із включенням кожної молодої людини і дорослого у систему колективних справ і відношень.
Розвиток виховної системи здійснюється через:
٭ зацікавленість вищих органів освіти діяльністю педагогічних колективів по створенню виховної системи;
٭ вивчення досвіду діяльності педагогічного колективу;
٭ залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду з метою формування позиції громадського прийняття нової ідеї;
٭ моральне заохочування й матеріальна винагорода за успішні ефективні результати діяльності.
Для створення доброзичливого відношення к досвіду становлення й розвитку виховної системи можна звернутися до такого поняття, як імідж, який розуміють, як безпосередньо або навмисно створене враження про особистість або соціальну структуру.
Стосовно цього треба звернути увага на наступне:
створення привабливого для інших людей образа виховної системи школи ВНЗ;
формування в педагогічних колективах, у батьків студентів, громадськості установки на прийняття виховної системи як соціально-педагогічної цінності;
формування потреби в прагненні до творчості в педагогічної діяльності та високим виховним ідеалам.
Засобами внутрішнього управління розвитком системи є:
включення всіх студентів у колективні творчі справи;
створення ситуацій, що виховують;
гуманізація відношень між дітьми і дорослими;
регулювання пізнавального, емоційно-мотиваційного компонентів діяльності студентів.
Засобами управління розвитком виховної системи ззовні можуть бути і структурні компоненти: групові студентські колективи, гуртки, спортивні секції, а також навчальні кабінети, музеї й майстерні при умові перетворення їх в творчі центри для всього студентського колективу.
Умовами такого управління розвитком системи є оптимальне співвідношення традицій і нововведень у організацію училищного життя, опора на кадри викладачів – випускників цього ж навчального закладу, використання творчого потенціалу педагогів і студентів.
Дослідники теорії виховних систем вважають, що управління системою пов'язано із створенням у студентському середовищі різних зон, поведінка людини в яких обумовлено їх специфікою. Це зони:
* підвищеної уваги (першокурсники);
* особливої відповідальності (студенти з девіантною поведінкою);
* зміни поведінки (коли необхідно виконувати правила поведінки);
* вільною діяльності й нерегламентованої поведінки (зони хаосу).
Ці зони є моделями найбільш поширених соціальних ситуацій. Створення таких ситуацій необхідно для вправ молоді у виконанні різноманітних соціальних ролей в умовах прийняття і самостійного вироблення норм поведінки і діяльності.
Моделювання соціальних ситуацій повинно орієнтуватися на прилучення до них студентів як суб'єктів, творців.
Коли говорять про особистість у контексті виховної системи вищого навчального закладу гуманістичного типу, мають на увазі, як правило, особистість молодої людини як ціль функціонування такої системи. Під впливом виховної системи знаходиться не тільки особистість студента, а й особистість викладача. А студент виступає не тільки як ціль, а і як суб'єкт її становлення й розвитку.
Студент – ціль, суб'єкт виховної системи училища, її результат і показник ефективності.
Викладач – це теж компонент виховної системи, він особистість, яка має загальні риси з іншими педагогами, а також індивідуальність. Педагог – це теж ціль, об'єкт, суб'єкт, результат виховної системи і показник її ефективності.
Виховна система як будь-яка соціально-педагогічна система тісно пов'язана з навколишнім середовищем. Показником високого рівня розвитку виховної системи є включення навколишнього середовища у склад її компонентів. У цьому випадку навколишнє середовище системи значно розширює межі соціально-педагогічного простору, де здійснюється формування й розвиток особистості студента. При таких умовах соціально-педагогічний простір стає засобом управління розвитку особистості.