Сторінка
3

Роль соціального педагога в адаптації підлітків

На жаль, практична реалізація конституційних та законодавчих норм, інших нормативних актів, спрямованих на поліпшення становища дітей в Україні, наштовхується на серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

Конвенція про права дитини і рекомендації Комітету з прав дитини за результатами розгляду первинної доповіді України щодо виконання положень Конвенції, зокрема, стосовно створення національного механізму контролю за реалізацією Конвенції, фактично втілюються в Україні на всіх необхідних рівнях: формування державної політики, законодавча діяльність, створення державних і місцевих соціальних дитячих програм, управління та координація цієї діяльності. На сьогоднішній день питанням пов’язаним з захистом прав і свобод дітей та молоді, насамперед, дітей з особливими потребами, займаються працівники соціальної служби за допомогою психологів, юристів, лікарів, та інших фахівців.

Важлива задача, яку виконує соціальний педагог в навчально-виховному закладі - представлення інтересів дитини в правозахисних і адміністративних органах. Так, соціальний педагог займається житловими проблемами дитини, його працевлаштуванням і продовженням його подальшого навчання. Правова робота соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини, при чому, нерідко соціальний педагог виступає в суді на її захист.

Соціальний педагог повинен бути посередником, залучаючи медиків і юристів у випадку фізичного і сексуального насильства над дітьми. Він має володіти юридичною інформацією щодо відповідальності за злочини проти дітей, за жорстоке поводження з дитиною, за побої і катування, за залишення без допомоги в небезпечному положенні, за видачу заміж до повноліття.

Соціальний педагог повинен знати закони про охорону материнства і дитинства, про охорону праці дітей і підлітків, про право дитини на пенсію, тим більше, ми знаємо, що в історії нашого суспільства довгий час діти вважалися власністю батьків і розмови про права дитини не було.

Соціальний педагог повинен уміти вирішувати питання усиновлення, знати права приймальних дітей, особливості сімей з приймальними дітьми. Він повинен пам'ятати, що приймальні діти в підлітковому віці часто вступають в конфлікти з приймальними батьками і вміти проводити превентивні заходи щодо попередження можливих ускладнень стосунків.

Соціальний педагог стикається з проблемою позбавлення батьківських прав. Це важка крайня міра, до якої вдаються, коли батьки не виконують своїх обов'язків, зловживають ними, шкідливо впливають на розвиток дитини, жорстоко поводяться з нею. У таких випадках дитина визначається в дитячий будинок, або на опікування.

У соціального педагога повинна бути повна інформація про карну відповідальність підлітків, неповнолітніх за злочини і причини їх здійснення. Йому необхідно володіти інформацією, як ведуться судові розгляди, як здійснюється захист неповнолітніх.

Питання планування в діяльності соціального педагога є основоположними. Від правильності, об'єктивності планування роботи залежить ефективність і результативність діяльності. Соціально - педагогічна робота планується на рік (перспективний план роботи), на місяць (виходячи з річного плану з урахуванням реальної обстановки, потреби), і складається план роботи з кожною конкретною сім'єю. Найвища форма планування робіт - складання авторської програми.

У своїй роботі соціальний педагог взаємодіє з різними соціальними інститутами:

органи опіки і опікування

• органи управління соціального захисту населення;

• органи внутрішніх справ;

• органи управління охороною здоров'я;

• органи управління освітою;

• комісія з справ неповнолітніх;

• відділ профілактики злочинів серед неповнолітніх;

• прокуратура;

• суд;

• житлово-експлуатаційна дільниця;

• притулки, центри;

• відділи ЗАГСа;

•фахівці з охорони дитинства;

•центр тимчасової ізоляції неповнолітніх.

Це загальні положення діяльності соціального педагога.

Роль соціального педагога в соціальній адаптації підлітків

Проблемне поле професійної діяльності соціальних педагогів досить складне:

– проблеми дітей, що не знаходять собі місця в нормальному соціумі, дезадаптовані стосовно норм соціального життя і до життя в колективі (це, як правило, діти, що мають кримінальний контакт);

– проблеми важкого матеріального стану батьків, бездоглядність, алкоголізм і, як наслідок, педагогічна занедбаність дітей, педагогічна безграмотність батьків, їхній неготовність і/або небажання займатися повноцінним вихованням дітей;

– вирішення проблем психологічного стану дитини при наявності багатобічних ієрархічних конфліктів між адміністрацією школи, батьках і учнями.

На основі вивчення змісту професійної діяльності соціальних педагогів можна виділити три головні функції соціально-педагогічної роботи.

1) профілактична: профілактика важкої життєвої ситуації дитини, попередження або створення умов для вирішення проблем соціального життя дитини, спільне з ним подолання труднощів на шляху до вирішення життєво важливих задач;

2) захисно-охоронна: захист і охорона прав дитини у вже сформованій важкій життєвій ситуації: захист дитини від соціального середовища, якщо в нього виникають проблема з адаптацією до неї, і захист соціального середовища від деструктивного впливу на неї з боку дитини;

3) організаційна: координація дій або засобів, що сприяють виходу дитини з важкої життєвої ситуації, розвиток і зміцнення соціальних зв'язків для використання можливостей різних людей і організацій; залучення їх до вирішення проблем соціального життя дитини й активне включення самої дитини в ці зв'язки.

Як показує досвід, при реалізації цих функцій соціальний педагог відповідно виконує ролі наставника, посередника, координатора і при реалізації кожної ролі застосовує визначені механізми вирішення проблем різних груп дітей. Виконуючи у своїй діяльності ці три функції, соціальний педагог може застосовувати ті самі засоби для роботи з різними групами дітей.

Проблема жорстокості у шкільному середовищі

Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.

Загальна декларація прав людини (1948 рік) п’ятдесят п’ять років тому проголосила право людини на життя, особистісну недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження і покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни - Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом».

Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов’язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї». За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.