Сторінка
5

Роль соціального педагога в адаптації підлітків

Вчителі, яких було опитано в ході дослідження, оцінюють стосунки між педагогами та учнями більш оптимістично у порівнянні з дітьми. Так, дві третини з них зазначили, що діти часто звертаються до них за порадою з приводу проблем, що виникають у них в особистому житті.

Проведене дослідження засвідчило наявність певних проблем щодо дотримання прав дітей у школі. У межах шкільного оточення треба усунути причини посилення конфліктів через майнову нерівність учнів за матеріальним достатком батьків. Це ускладнює стосунки як між дітьми, так і між педагогами. Виявлена пряма залежність між відчуттям теплоти з боку однокласників та матеріальним становищем дітей: чим вищий рівень добробуту, тим впевненіше діти почуваються у стосунках зі своїм шкільними однолітками. Отже, забезпечення базових прав дітей, передовсім неможливе без підвищення рівня життя населення. Звичайно, вирішення цієї проблеми залежить, в першу чергу, від зміни економічної ситуації в країні, надання реальної матеріальної та соціально-психологічної допомоги малозабезпеченим сім’ям із дітьми. Варіантом зміни проявів жорстокого ставлення до дітей з найбільш соціально незахищених груп може бути створення в школах певних учнівських організацій, які б допомагали захищати права кожної дитини.

Виходячи з найбільш узагальненого формулювання основного права дітей - права на життя в гармонії ‑ суспільство повинно прагнути створити сприятливі умови для реалізації цього права у всіх сферах життя дитини, а особливо у школі.

Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в дитячому будинку

Розглянемо соціально-педагогічну діяльність соціального педагога в дитячому будинку. Мета соціально-педагогічної діяльності - соціалізація вихованців дитячого будинку.

Діяльність соціального педагога починається з визначення соціального статусу дитини. Шляхом вивчення документів, бесід, тестування соціальний педагог вивчає дитину, виділяє проблеми, які повинні бути вирішені. Чим точніше визначається «діагноз соціального захворювання» дитини, тим легше визначити види допомоги, які може надати соціальний педагог вихованцю. Виховання дитини в дитячому будинку відбувається в колективі, тому нарівні з вивченням кожної дитини соціальний педагог вивчає і дитячий колектив загалом.

Наступна задача соціального педагога - скласти індивідуальну програму розвитку вихованців, тобто фактично представити, яким повинен бути випускник дитячого будинку, враховуючи його потенціальні можливості. Для цього соціальний педагог разом з вихователем аналізує всі документи, які є у дитини, визначає спектр її проблем, шукає шляхи виходу з ситуації, що склалася. Складний виховний процес в дитячому будинку вимагає від вихователів вирішення не тільки сьогоднішніх, поточних задач, але і розкриття потенційних можливостей і тенденцій розвитку як дитини, так і колективу в цілому.

Одна з головних задач при цьому - формування гуманних відносин, які виражаються в безкорисливій моральній допомозі всім, хто в цьому має потребу, в повазі іншої людини, в чуйності, емоційності, в дбайливому ставленні до людської особистості.

Проблеми адаптації дитини, що попала в дитячий будинок, реабілітації дітей девіантної поведінки, інтеграції вихованців в суспільство є важливими в діяльності соціального педагога.

Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в школі

Підлітковий вік - гострий і напружений період переходу від дитинства до дорослості. Його часто називають критичним, оскільки організм має підвищену сенситивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, які саме в цей час призводять до дуже важливих, безповоротних наслідків. Соціальному педагогу в школі більш ніж комусь іншому доводиться зустрічатися з негативним відношенням до навчання, школи, грубими порушеннями дисципліни, бродяжництвом, хуліганством, різними асоціальними поступками і навіть серйозними правопорушеннями. Необхідно пам´ятати, що ні в якому разі неприпустимо приниження підлітків, нагадувань про те, що вони ще діти, це може привести до озлобленості та поганого ставлення до вчителя, негативне копіювання дорослих (паління, вживання алкоголю, вживання нецензурних слів та інше). Не можна відокремлювати дітей на “хороших” та “поганих”, а навпаки, необхідно заохочувати прагнення до самостійності, по можливості не втручатися у взаємовідносини між дівчатками та хлопцями. При проведенні різних конкурсів, змагань, художньої самодіяльності залучати всіх учнів за здібностями, пам´ятати про індивідуальний підхід до кожної дитини, поважати їхні інтереси, субкультуру, нові прагнення щодо популярної музики, дружбу між підлітками.

Формуючи особистість підлітка, вчитель повинен спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно пофарбоване прагнення активно брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин позначається на розвитку особистості підлітка, - у колективі розвивається почуття боргу і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтересам колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка чи вчителів батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів.

Активізація сил підлітка буде ефективнішою за умови, якщо дорослі не залишатимуть дитину сам на сам, а тактовно керуватимуть її діями. У формуванні активності і самостійності підлітка важливу роль відіграють стосунки з дорослими, водночас керівництво дорослих не повинно зводити нанівець активність і самостійність підлітка, принижувати його гідність, стримувати позитивні прагнення.

Зробивши щось не так, підліток часто не визнає своєї помилки, виявляє впертість, намагається виправдатися, хоча помилка очевидна і для нього самого. Іноді така риса виявляється і в старшому підлітковому та молодшому юнацькому віці. Цю складну психологічну особливість треба враховувати у стосунках з підлітками. Слід створювати умови, за яких підліток пережив би недоречність свого вчинку, його непотрібність або й шкідливість, але вимагати прилюдно обіцянки, що подібне “більше не повториться”, мабуть, не завжди доцільно. Хоча підліток уперто не визнає своєї провини, це не означає, що він не відчуває її. Найчастіше він розуміє і глибоко переживає свою провину, але прилюдно визнати не може - це для нього рівнозначне самознищенню.

Щоб завоювати довіру і повагу підлітків, уникнути негативних сторін дорослості, треба поважати індивідуальність кожної дитини, підтримувати їхнє прагнення до самостійності, а також завуальовувати “виховні впливи”, необхідно розвивати відчуття турботи про інших людей, вміння входити в положення інших. Наприклад, якщо хтось з класі захворів, сходити всім разом і провідати його, поцікавитись здоров’ям хворого; коли один з учнів виграв олімпіаду (конкурс і т. п.) не виділяти цього учня (не робити з нього героя тим самим підкреслюючи неспроможність та нікчемність інших), а показати це як загальне досягнення класу. Надавати підтримку учням з неблагополучних сімей, сиротам, старатися підключати до життя класу, до активної участі в позакласних заходах дітей, яким важко знайти спільну мову з ровесниками, замкнутих у собі або флегматичних. У виробленні виховного підходу слід зважати на те, що у підлітків існує дві системи взаємин: з ровесниками і дорослими, в яких вони по-різному виявляють себе. Так, вдома підліток буває тихим, слухняним, а в колі ровесників - лідер, ініціатор, тощо.