Сторінка
4

Місце трудової підготовки школярів у системі народної освіти

Наприклад, учням ставилось завдання викопати ямку певних розмірів. Поряд з виконанням цього завдання треба було підрахувати об`єм викопаної ямки (математика); перед копанням треба було розмітити об`єкт роботи (креслення); при видаленні землі вивчались шари ґрунту (географія); у ґрунті треба було знайти і вивчити всі рослини та живі істоти, які там знаходились (біологія та зоологія) і таке інше.

Звичайно, що такий підхід до шкільної освіти не міг забезпечити систематичних та грунтовних знань. Комплексне навчання піддавалось гострій критиці, що цілком закономірно. Але разом з тим піддавалась гострій критиці і трудова підготовка школярів, яка вважалась основною причиною незадовільного розвитку системи шкільної освіти. У 1932 році систематизоване предметне навчання було відновлене, де поряд з іншими трудове навчання діяло як самостійний предмет. Але ряд причин, таких як слабка матеріально - технічна база багатьох шкіл, незадовільна підготовка вчителів праці, привели до того, що в 1937 році трудове навчання у загальноосвітніх школах було знято. Більшовицький уряд вважав, що дітей треба готувати до вступу у вищі навчальні заклади, тому трудового навчання у школах непотрібно. Але це було великою помилкою. Адже у ВНЗ вступало не більше 20 % випускників середніх шкіл, інші повинні були йти працювати у сферу виробництва. Юнаки і дівчата до цього були неготові. Це особливо сильно проявило себе у роки війни та післявоєнний період, коли більшість міст і сіл країни були зруйновані. Потреба в робочих руках була великою, заклади ФЗО (система профтехосвіти )не могли повністю забезпечити народне господарство кваліфікованими кадрами. Тому ця функція певною мірою була перенесена на загальноосвітню школу. Згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 1953 р. трудове навчання вводилось у школах з 1 по 10 класи як загальноосвітній предмет; з1954 р. почалось систематичне його викладання. На Україні відразу після цього почали вивчати можливість поєднання загальної середньої освіти з професійною підготовкою учнів старших класів. Її почин згодом перейшов до всіх союзних республік. А в 1958 р. Верховна Рада СРСР, узагальнюючи досвід професійної підготовки учнів загальноосвітніх шкіл, прийняла "Закон про зміцнення зв`язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР".

Досвід роботи показав, що поєднання в середній школі професійної та загальноосвітньої підготовки можливе, але тільки там, де для цього є належні умови. На жаль, у більшості шкіл таких умов не було. Тому, враховуючи ситуацію, яка склалася у системі освіти, було прийнято спеціальну постанову "Про зміну строку навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням". Постанова зобов`язувала вжити заходів щодо поліпшення виробничого навчання учнів старших класів та зміцнення матеріальної бази для професійної підготовки школярів на підприємствах, у колгоспах і радгоспах. Верховна Рада СРСР внесла часткові зміни в статтю 4 Закону про школу, відзначивши, що учні можуть отримувати професійну підготовку лише в тих школах, де для цього є належні умови.

Трудове навчання, яке стало одним із пріоритетних напрямків розвитку системи радянської освіти, знайшло відображення у відповідних матеріалах директивних органів. Рада Міністрів Української РСР прийняла у березні 1976 р. постанову "Про стан та заходи подальшому поліпшенню трудового навчання і професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл республіки". Постанова визначала шляхи зміцнення матеріально - технічної бази шкіл. Протягом п`яти років сільським школам передбачалося передати більш як тисячу автомобілів, близько двох тисяч тракторів, збудувати більш як три тисячі кабінетів механізації сільського господарства та шкільних майстерень, значно збільшити кількість міжшкільних навчально-виробничих комбінатів. Але ця постанова не була до кінця виконана, як і багато інших.

У 1984 році зроблена спроба провести реформу загальноосвітньої та професійної школи. У середніх навчальних закладах, зобов`язали ввести загальну професійну освіту, запровадили обов`язкову суспільно корисну продуктивну працю, ввели новий навчальний предмет "Основи виробництва. Вибір професії". Ці дії уряду мали певне позитивне значення, зокрема, для випускників шкіл. Проте дуже швидко виявилося, що як і в 1958 р., у країні немає умов для здійснення загальної професійної освіти та обов`язкової продуктивної праці в позаурочний час.

Після розпаду СРСР трудове навчання в новоутворених незалежних державах відіграє різну роль у підготовці підростаючого покоління до життя.

В Українській державі згідно з концепцією національної школи трудове навчання є обов`язковим загальноосвітнім предметом, який вивчається з 1по 11 класи. На його засвоєння у початкових (1-4) та середніх (5-7) класах виділяється по 2 години на тиждень. У 8-11 класах для здійснення профільного та професійного навчання передбачено 4-6 годин на тиждень. (Про це докладніше буде описано у п.4 лекції 9).

Суть теорії трудової підготовки

Обґрунтовуючи завдання трудового навчання у школі та розкриваючи їхнє освітнє значення, необхідно МТН спиратися на відповідну теорію трудової підготовки, суть якої, має важливе значення для удосконалення змісту цього навчального предмета. Розуміння теоретичних основ трудової підготовки дозволить учителям забезпечити надійну базу для даної навчальної дисципліни у загальноосвітній школі.

Деякі автори, як Мадзігон В.М., Левченко Г.Є., Гнеденко О.П., Тименко М.П. та ін. зводять суть теорії до соціально-економічних вимог та науково-технічних і виробничих завдань у трудовій підготовці. Ми вважаємо, що основними її чинниками слід приймати: гносеологічний підхід до побудови навчального процесу; соціально-економічні вимоги, що ставлять перед молодим поколінням суспільно-виробничі відносини; науково-технічні і виробничі завдання для майбутніх спеціалістів різних галузей; психолого-педагогічні вимоги, які визначають характер трудової підготовки учнів різних вікових груп; дидактичні основи визначення змісту, форм і методів навчання школярів праці. На ці чинники теорії трудової підготовки звертають увагу такі науковці, як Д.О. Тхоржевський, В.І. Качнєв, М.Б. Ханін, Н.Я. Стражевська та ін.

Гносеологічний (пізнавальний) підхід полягає в систематичній навчально-практичній діяльності школярів. при залученні учнів у творчу трудову діяльність обов’язково застосовується принцип проблемності, який передбачає послідовне розв’язування конструкторських, технологічних, розрахунково-графічних та інших завдань.

Соціально-економічні вимоги спираються на характер сучасного виробництва; вони визначають необхідність розширення підготовки його працівників, перш за все за робітничими професіями. Аналіз трудової діяльності робітників масових професій дозволяє визначити спрямування змісту, форм та методів трудової підготовки школярів. Зміст праці учнів у навчальних майстернях наближується до виробничої діяльності робітника основної галузі важкої промисловості - машинобудування. Тут інтегровані всі найновіші досягнення науки, техніки, технології та організації виробництва.