Сторінка
3
Майстрами виробничого навчання здебільшого працювали іноземці. В названому училищі замість запланованих 14 ремесел було організовано лише п’ять: столярне, слюсарне, точіння й різьби по дереву, з обробки срібла та шкіри. Єдиним загальноосвiтнiм предметом була арифметика; спроба розширити цикл непрофесійних дисциплін на цей час не вдалася. Залишились нереалізованими і намагання створити систематичні навчальні програми з виробничого навчання. Невдовзі це училище було закрито, а відновило свою роботу лише у 1888 році. Крім названого навчального закладу в Україні діяли такі професійні(ремісничі) школи та училища: Кам'янське річкове училище на Дніпрі(1815 р), гірнича школа при Луганському заводі (1823р), Харківське училище торгового мореплавства (1834р), Маргачанське училище виноробства в Криму (1828р) та ін.
Із 1828 року дозволили викладання ремесел у спеціальних класах та на курсах при загальноосвітніх навчальних закладах. Так, наприклад, у Києві було відкрито жіночу школу, яка мала два відділення: молодше (загальноосвітнє) і старше(навчання рукоділлю, домоводство, різноманітні сільськогосподарські роботи).
Аналізуючи розвиток трудової та професійної підготовки на території України за часів царської імперії, доцільно виділити такі три основні групи навчальних закладів, які готували: 1) ремісників; 2) індустріальних робітників; 3) працівників сільського господарства.
Розвиток трудового навчання на теренах західноукраїнських земель був ще більш проблематичним, ніж на східних.
Наприкінці XIX-початку XX століття Галичина була однією із найвідсталіших провінцій Австро-Угорщини, а згодом і Польщі. Українські громадські діячі та культурно-освітні товариства прагнули пробудити у народу усвідомлення необхідності створення фахових шкіл як одного із засобів порятунку від злиднів. Виникла нагальна потреба у розвитку фахової освіти.
Для успішного налагодження справи розвитку фахового шкільництва при Головній управі "Рідної школи" працює комісія, яка керує середніми професійними школами. Необхідно було розвивати промисли серед українців за допомогою фахових шкіл та курсів, плекати у молодого покоління хист до ремісництва. Відповідні навчальні заклади створюються та активно діють у Коломиї, Тернополі, Станіславі, Косові, Перемишлі. Короткотермінові курси (3-6 місяців) для одержання певної кваліфікації чи знань, що дозволяли б слухачам грамотно і раціонально вести домашнє господарство, проводяться у Борщеві (ткацькі), Косові (столярські), Львові (шоферські), Дрогобичі (кравецькі), Русові (кухарські), Богородчанах, Ходорові, Бузьку та інших населених пунктах Галичини(крою та шиття).
У 1893 році було запроваджено поділ народних шкіл, які підпорядковувались державі, на два типи: вищий (міський) та нижчий (сільський і маломістечковий). Такий поділ ґрунтувався на ідеї наближення змісту освіти початкової школи до професійної з метою орієнтації учнів на майбутній фах.
Школи нижчого типу (1-,2-,3-,4 класної) давали елементарну освіту селянським дітям, більшість яких були українцями. значну увагу в таких школах приділяли формуванню знань та вмінь щодо обробки грунту, відбір (селекціонування) насіння, заготівлі кормів, добрив, догляду за худобою, проведення господарських розрахунків тощо.
У школах міського типу нові плани та програми були зорієнтовані на освіту майбутніх промислових працівників, службовців, а також підготовки учнів до вступу у середні школи.
На уроках рукоділля дівчата вчили шити найпрості речі, латати (ремонтувати) одяг, вишивати, робити аплікації та ін. Значна увага приділялась формування естетичного смаку, розвитку працьовитості та вмінню вести домашнє господарство.
Введення у загальноосвітніх школах, що знаходились і діяли на всій території України (як Східної, так і Західної) ремесла (професіоналізація) не могли сприяти формуванню різнобічно розвиненої особистості з багатьох причин.
Трудове навчання було скероване на отримання вузької спеціалізації, щоб після завершення всього курсу на підприємства йшли вже кваліфіковані робітники. Навіть дрібні товаровиробники пов`язували введення ручної праці з надією на зміцнення "хатньої промисловості" та забезпечення їм додаткових джерел прибутку.
Прогресивні діячі освіти бачили у перетворенні загальноосвітньої школи на джерело отримання дешевої кваліфікованої робочої сили, велику небезпеку для самих дітей, що полягала, перш за все, у їхньому однобічному розвитку. Педагоги ще на початку введення ручної праці в школах виступали проти її використання як засобу професіоналізації, відстоюючи загальноосвітній характер цього навчального предмета.
Слід зазначити, що із розвитком на теренах Російської імперії (у тому числі й на Україні) спеціальних професійно-технічних навчальних закладів, та ускладненням самого виробництва роль загальноосвітньої школи у професійній підготовці її учнів суттєво змінилась. Життя вимагало покращення загальнотеоретичних знань учнів, умінь використовувати їх у практичній діяльності. Виникла потреба через спеціальні уроки праці формувати у випускників шкіл загальнотрудові навики. При Російському технічному товаристві (РТТ, а мовою оригіналу РТО - прим. наша) була створена спеціальна комісія з ручної праці, що визнала доцільність ведення зазначеного навчального предмета у загальноосвітній школі.
Велика роль у розвитку трудового навчання як загальноосвітнього предмета належала прогресивним діячам науки та освіти, зокрема І.О. Вишнеградському, К.Ю. Цірулю, І.К. Кареллю, Н.В. Касаткіну, В.Г. Фармаковському та ін. Вони творчо сприймали досвід педагогів зарубіжних країн, збагачували своїм власним і на цій основі розробляли оригінальні навчальні програми та методичні посібники з трудового навчання. Так, наприклад, К.Ю. Ціруль створив оригінальну методику викладання праці у загальноосвітній школі, був активним пропагандистом введення трудового навчання, розглядаючи цей предмет як важливий засіб загальної освіти, розвитку і виховання молодої людини, підготовки її до життя.
І.О. Вишнеградський розробив проекти планів для різних навчальних закладів і вважав обов'язковою умовою введення у загальноосвітніх школах, училищах уроків праці. «Ручна праця, - писав він,-повинна мати переважно педагогічне та виховне значення, переслідуючи практичні цілі настільки, наскільки вони знаходяться у цілковитій згоді із цим основним її призначенням»
В.Г. Фармаковський вважав, що школа не повинна обмежувати роль праці трудовими вправами: «Лише фізичними вправами школа не могла б досягти свого завдання, яке полягає в культурі духу».
Дискусії про те, яким повинно бути трудове навчання у загальноосвітній школі, тривали постійно, з часу його введення, продовжуються вони і зараз. У Росії висувались різні концепції щодо місця і ролі трудового навчання у загальноосвітній школі. Їх можна звести до трьох основних течій.
Трудове навчання-самостійний загальноосвітній предмет.
В основу навчання була покладена реальна праця учнів, при виконанні якої необхідно було набувати знань з інших предметів.