Сторінка
6

Система вищої освіти у Фінляндії

Особливість Ради з науково-технологічної політики Фінляндії полягає в тому, що вона має великі повноваження і не менші ресурси для виконання своїх функцій. Керівником РНТП є прем'єр-міністр країни, а його заступниками - провідні міністри: освіти, науки і культури, торгівлі і промисловості. До Ради входять більшість інших міністрів - фінансів, транспорту і зв'язку, екології, оборони та ін. Всього до Ради входять 8 ключових міністрів та 10 представників найбільших університетів (ректори та провідні вчені), видатні підприємці (наприклад, фірми "Нокіа"), представники головних неурядових організацій (профспілок, бізнесу та ін.).

Подібний склад РНТП полегшує їй поєднання одразу двох надскладних функцій - вона відіграє роль “мозкового тресту”, спроможного обирати вектор руху до суспільства знань, і керівного органу з великими можливостями впливу на всі сектори економіки, на науку та освіту. Звичайно, Рада виконує ті закони, які приймає парламент, але вона має значні ресурси для формування у країні правильного бачення раціональних шляхів розвитку і більшістю населення, і законодавцями. З викладеного очевидно, що фінська РНТП справді є вдалим варіантом поєднання інтелектуалів і керівників, потенціалу науковців з можливостями вищих державних службовців.

Серед головних функцій Ради з науково-технологічної політики Фінляндії такі:

- вибір вектора стратегічного розвитку країни і варіантів тактичних рішень, формулювання пропозицій для уряду, публікація кожні три роки великої доповіді про соціально-економічне становище країни з обґрунтуванням стратегії подальших дій;

- розробка пропозицій щодо напрямів науково-технологічної політики й уточнення умов їх втілення, з урахуванням потреб і ресурсів країни, а також перспектив руху до суспільства знань. Пропозиції РНТП з цієї теми також скеровуються в уряд;

- деталізація переліку умов і засобів, необхідних для здійснення запропонованих планів розвитку науки і впровадження нових технологій;

- аналіз проблем та управління участю Фінляндії в міжнародній науково-технологічній співпраці на користь прискорення прогресу всього Європейського Союзу, країн Скандинавської співдружності та ін.;

- пропозиції щодо пріоритетності розподілу бюджетних коштів для реалізації вже прийнятих законів і тих планів, які створила РНТП разом з іншими установами, організаціями і спілками.

Провідна інтелектуальна роль у Раді з науково-технологічної політики належить не “політичним” і “економічним” міністерствам, а Міністерству освіти, науки і культури, чим Фінляндія полярно відрізняється від України. У нас зберігається ставлення до системи освіти як другорядної допоміжної структури, завданням якої є постачати “кадри” з визначеними державними стандартами показниками грамотності та фахової компетентності. Дуже малу роль у державній науково-технологічній політиці відіграє Міністерство освіти і науки України. Ще менші його фінансові і кадрові можливості.

У Фінляндії практично весь науково-технологічний потенціал безпосередньо чи опосередковано підпорядкований Міністерству освіти, науки і культури - класичні й технічні університети, науково-дослідні інститути, Академія Фінляндії (АФ) як своєрідне поєднання звичної для нас “національної академії наук” й урядової установи, покликаної брати участь в організації й контролі всієї науково-дослідницької діяльності. До складу АФ входять майже всі найвидатніші науковці й 15 академіків, обраних і номінованих президентом Фінляндії серед кандидатів з рідної країни і зарубіжних країн. Отже, Міністерство освіти, науки і культури Фінляндії не лише готує фахівців, а й бере безпосередню участь у підтримці їх науково-технологічної діяльності.

Другим після Ради з науково-технологічної політики за важливістю і впливом є Міністерство торгівлі і промисловості. Воно має достатні повноваження та ресурси для втілення у життя державної промислової політики, насамперед для використання нових технологій і поступового формування економіки знань. Саме це міністерство відповідає за створення конкурентного середовища для виробників, стимулювання найбільш ефективних фірм та організацій, забезпечення діяльності економіки різноманітними ресурсами (енергією, матеріалами та ін.).

Цікаво зазначити, що обидва названі міністерства мають у своєму розпорядженні приблизно по 38 % усіх державних коштів, які парламент спрямовує на розвиток наук і технологій. Але рішення про розподіл і використання їх приймають не стільки міністри, скільки пов'язані з цими міністерствами автономні інституції, зокрема Академія Фінляндії, Національне агентство з технологій. Саме ці інституції займаються втіленням у життя стратегічних пропозицій Ради з науково-технологічної політики та інших урядових установ. Вони надають кошти на наукові дослідження і створення нових технологій, а також беруть участь у контролі виконання проектів та оцінюванні їх результатів.

Принцип розподілу повноважень і створення доцільної рівноваги виявляється також у тому, що крім вказаних інституцій провідну роль у фінансуванні наук і технологій відіграє цілком незалежна від усіх названих структура - Фінський національний фонд досліджень і розвитку (SITRA), який діє під егідою не уряду, а парламенту. Цей фонд має фінансувати найбільш ризиковані інноваційні плани і проекти. Повна незалежність у рішеннях має потужний обмежувач - організація може зазнавати збитків в окремих проектах, а не в їх сукупності, оскільки існування її можливе лише за рахунок самозабезпечення і збільшення “стартового капіталу”, отриманого, очевидно, переважно з державного бюджету. Подібна структура - унікальне явище в європейській і світовій практиці.

Таким чином, Фінляндія відмовилася від створення централізованого керівного органу, відповідального “за все”, пішла шляхом не “координації” як прилаштування наявного до вказівок згори, а “співпраці” - спільного вирішення важливих проблем усіма зацікавленими і компетентними організаціями. На кожному етапі належно представлена громадськість, що виключає прийняття рішень на основі індивідуального впливу якогось вищого посадов-ця чи представника певної фірми.

Фінляндія вчасно почала ставитися до науки і технологій як до пріоритету, що стає вищим за оборону та важке машинобудування. Багато років вона входить до групи тих країн світу, які витрачають на освіту понад 6 % ВНП і ще понад 2,5 % - на розвиток наук і технологій. Варто наголосити на тому, що найвищий відсоток витрат на освіту припадає на роки загострення економічної кризи (1993-1995 рр.). У подальшому зростання абсолютного обсягу ВНП дало змогу розширювати фінансування освіти за одночасного зменшення відсотка витрат на неї із семи до шести.

У країні сформована система поєднання всіх можливих джерел фінансування освіти і науки - як державних, так і приватних. Ще 20 років тому витрати на НДДКР становили тільки 1,2 % ВВП, а в 2002 р. вони зросли до 3,3 % (4,9 млрд євро), що вище, ніж у середньому по країнах ЄС (2,2 %), у США та Сінгапурі (відповідно 2,6 і 1,9 %). Випереджає Фінляндію лише Швеція, яка витрачає на науку 3,8 % ВВП. У національній програмі "Наука, інновації та інтернаціоналізація" на 2003-2007 рр. передбачається подальше збільшення видатків на НДДКР на 300 млн. євро в рік. До речі, в Україні фактичні витрати на науку з державного бюджету у 2002 р. становили 0,31 %, а загальні витрати на наукові дослідження - 1,13 % ВВП .