Сторінка
2
Метою статті є визначення основних особливостей прогнозування дохідних і видаткових показників місцевих бюджетів в Україні на сучасному етапі, аналіз їх виконання та оцінка точності застосовуваних прогнозних методик, пропонування автоматної моделі для розрахунку майбутніх показників бюджетних фондів місцевих органів самоврядування.
Прогнозування доходів і витрат місцевих бюджетів – це процес розроблення основних показників дохідної і витратної частин бюджетів органів місцевого самоврядування на перспективу, що ґрунтується на науковому пізнанні фінансових явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і можливостей прогностики. Призначення такого виду прогнозування полягає в оцінці різних і найвірогідніших варіантів ресурсів локальних бюджетів і напрямів використання цих ресурсів. Аналіз таких варіантів створює основу для вибору цілей, які є орієнтиром при розробленні бюджетів. Законом України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р. № 1602-ІІІ (далі – Закон) визначено основні принципи, на яких базується будь-які прогнозні документи адміністративно-територіальних утворень, зокрема: цілісності, об’єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності, дотримання загальнодержавних інтересів. У науковій сфері виділяють також принципи єдності політики та економіки, системності, адекватності прогнозу об’єктивним закономірностям і альтернативності.
Наведений вище закон передбачає в концептуальній частині розробку коротко- і середньострокових прогнозів економічного і соціального розвитку територій, хоча і дозволяє формування їх на більш далеку перспективу. Аналізуючи розділ ІІІ Закону „Розробка прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст”, доводиться констатувати, що нормативно визначається тільки структура середньострокового прогнозу територіальних утворень. На короткостроковий термін згідно з законодавством на місцевому рівні має формуватися програма (для порівняння – Законом регламентується склад середньострокового і короткострокового прогнозів, а також Програми економічного і соціального розвитку України (загальнодержавний рівень).
Звертає на себе увагу Порядок розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621. Відповідно до цього документа розробка прогнозів АРК, областей, районів і міст на середньостроковий період здійснюється у двомісячний строк після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту прогнозу соціально-економічного розвитку України на 5-річний термін. Подання цього проекту вищому органу виконавчої влади здійснюється 1 грудня року розроблення, а прийняти рішення щодо нього керівництво уряду має до 1 січня першого прогнозного року. Отже, в разі ухвалення прогнозу Кабінетом Міністрів України незадовго до початку нового року місцеві органи влади матимуть у своєму розпорядженні лічені дні для прийняття рішення про прогноз економічного і соціального розвитку території на середньостроковий період.
Прийняття Закону України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” обумовило формування місцевими органами влади в першу чергу короткострокових програм розвитку, де не завжди знаходили відображення прогнозні показники їх бюджетів. Середньострокова перспектива, як прогнозний період, для більшості з них стала занадто важким завданням за відсутності детальної методики прогнозування. Вступ України до ЄС вимагатиме запровадження реального, а не номінального введення трирічного прогнозування доходів і видатків місцевих бюджетів. З кінця 90-х років у країнах-членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу (“The Stability and Grows Pact”) введено обов’язкове трирічне прогнозування у сфері фіскальної політики. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки і прогнози бюджетного стану держави і регіонів. Така практика була названа експертами МВФ основою бюджету на середньострокову перспективу. Так, у ФРН закон про бюджетні принципи на всіх рівнях державного управління передбачає обов’язкове фінансове планування на п’ять років наперед. Одразу зазначимо, що у науковому плані практика багаторічних бюджетів поставила питання про розмежування понять планування і прогнозування. Нагадаємо, що під планом, наприклад в англомовних країнах, розуміють обов’язкове визначення „розподілу ресурсів і обсягів виробництва зверху донизу ієрархічною адміністративною структурою”, а під прогнозуванням – „систематичний метод отримання оцінок майбутніх значень економічних показників, що заснований на аналізі спостережень за їхньою минулою поведінкою”. Отже, планування передбачає організаційно централізовану систему визначення показників, а прогнозування має характер передбачення, одержаного науково-аналітичними методами. Не маючи директивного статусу, прогнозування виконує індикативну роль, має значення орієнтовної установки.
Довгостроковий фінансовий план органів місцевої влади у країнах-членах ЄС носить характер прогнозу, у якому передбачаються можливі джерела й обсяги надходжень фінансових ресурсів, а також довгострокової цільової програми, за якою здійснюються витрати. Такі фінансові плани мають назву змінних п’ятирічних планів.
У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямів їхньої діяльності.
Інші реферати на тему «Фінанси»:
Концептуальні та організаційні основи фінансової безпеки в умовах глобалізації
Нормативно-правове забезпечення казначейського обслуговування місцевих бюджетів
Предмет фінансової науки
Міжнародні економічні організації як суб’єкти міжнародних фінансів. Структура та основні механізми валютного ринку
Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику