Сторінка
3

Використання ігрових форм як засіб підвищення інтересу до вивчення світової літератури в основній школі

Методична наука про ігрові форми діяльності

Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовують вже довгий час. Так, Н.П. Наволокова зауважує, що "у давніх Афінах процес виховання й навчання здійснювався в дусі змагань: діти постійно змагалися з гімнастики, у танцях, музиці, малюванні, стверджувались і відшліфовували свої кращі якості" . Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах.

У шкільні роки провідним видом діяльності дитини стає навчання, проте гра залишається важливим засобом творчого пізнання навколишнього життя. Ананьєв Б.Г. зауважує, що "багато спеціалістів у сфері дитячої психології завжди недооцінювали ігрові моменти в школі. Вони перетворили гру у вікову форму діяльності, специфічну для дитини з першого року життя до початку систематичного навчання. А між тим гра як особлива форма діяльності має свою історію розвитку, що охоплює всі періоди людського життя. У підлітковому і юнацькому, молодому і середньому, навіть у літньому віці існують різноманітні види її виявлення" . Отож, варто не відмовлятись від гри у процесі навчання, а правильно добирати форми її реалізації, опираючись на вікові особливості учнів.

Сучасні вчителі, "організовуючи навчальну й виховну діяльність учнів, обов’язково використовують ігрову позицію", яка є "могутнім засобом не тільки виховання дітей, а й саморегуляцією діяльності педагога". У наш час школа робить ставку на активізацію та інтенсивність навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;

як елемент більш загальної технології;

як урок або його частини (ознайомлення, контроль);

як технологія позакласної роботи.

Гра – діяльність, яка не може обмежуватись чіткими рамками та суворими правилами. Незважаючи на це кожна гра включає "три основні етапи:

підготовчий (формулюється мета гри, відбирається навчальний зміст, розробляється сценарій, готується обладнання, розподіляються ролі, проводиться інструктаж тощо);

безпосереднє проведення гри;

узагальнення, підведення результатів" .

Зважаючи на те, що у навчанні гра виконує дидактичну функцію, кожен елемент, компонент мають бути детально продуманими і виправданими. Саме тому В. Коваленко та П. Підкастий виділяють такі компоненти гри:

ігрова задумка;

правила;

ігрові дії;

дидактичні завдання (пізнавальний зміст);

обладнання;

результат гри.

Якщо порівняти структури звичайних та дидактичних ігор, то бачимо наявність дидактичних завдань у останніх. Цей компонент науковцями було виокремлено для підкреслення її навчальної функції.

"Педагогічна гра на уроці не самоціль, а засіб навчання й виховання. Її не можна плутати з розвагою, розглядати як заняття, від якого маємо втіху заради втіхи. Педагогічна гра – це вид перетворювальної творчої діяльності, тісно пов'язаний з іншими видами начальної роботи", – пише Щербань П.М.

На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. "В основу навчально-педагогічної гри покладено загально ігрові елементи: психолого-педагогічну проблему; наявність ролей, ситуацій, в яких відбувається реалізація; дії, якими реалізується роль; різноманітні ігрові елементи". Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання;

навчальна діяльність підкоряється правилам гри;

навчальний матеріал використовується в якості її засобу;

у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;

успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Гра – школа професійного та сімейного життя, школа людських відносин. Але від звичайної школи вона відрізняється тим, що людина під час гри навчається і навіть не підозрює про це. У звичайній школі неважко вказати джерело знань – вчитель – особа навчальна. Процес навчання може вестися у формі монологу (учитель пояснює, учень слухає) і у формі діалогу (або учень ставить запитання вчителеві, якщо він чогось не зрозумів й у стані своє розуміння зафіксувати, або вчитель опитує учнів з метою контролю). Натомість у грі немає джерела знань, що пізнається легко, немає учнів. Процес навчання розвивається мовою дій, учаться й учать усі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Гра здебільшого добровільна й бажана. У такому разі вона викликає необхідні емоційні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Ігрове навчання ненав'язливе, адже спрямоване на встановлення контакту між її учасниками.

Зазвичай гра будується за такими принципами:

"Конкурсний – виявляє лідерство, переможця змагання. При цьому гра пов’язана з програшем.

Атракціонний – припускає, що гра оснащена спеціальним устаткуванням і реквізитом.

Аукціонний – може бути словесним, пісенним, матеріальним. Це гра з перелічуванням предметів чи розпродаж за знання.

Витівка – це гра-прикидання, жарт.

Лотерея – театралізована безпрограшна гра. Гра-шанс.

Змагання – це завжди суперництво, боротьба (естафетна, бліц-турнір, мікрочемпіонат)".

Згідно з цими формами зумовлюється форма майбутньої гри, що суттєво допомагає у її конструюванні.

Щодо класифікації ігор, то ми не можемо звернутись до загальноприйнятої, адже науковцями запропоновано їх безліч. Розглянемо класифікацію, запропоновану Г.К. Селевко.

За областю діяльності:

фізичні;

інтелектуальні;

трудові;

соціальні;

психологічні.

За характером педагогічного процесу:

навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі;

пізнавальні, виховні, розвиваючі;

репродуктивні, продуктивні, творчі;

комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні.

За ігровою методикою:

предметні;

сюжетні;

рольові;

ділові;

імітаційні;

драматизаційні.

За предметною областю:

математичні, хімічні, біологічні, фізичні, економічні;

музичні, театральні, літературні;

суспільствознавчні, комерційні, управлінські;

трудові, технічні, виробничі;

фізкультурні, спортивні, народні, військово-прикладні.

За видом ігрового середовища:

без предметів, з предметами;