Сторінка
2

Пізнавальний інтерес, його структура і особливості дослідження

1) інтереси індивідуальні (приватні, особисті);

2) інтереси тих чи інших соціальних груп;

3) інтереси загальні, суспільні.

Важливість роботи Гельвеція в тому, що він визначив інтерес як явище, що змінюється за певних історичних обставин.

Доповненням класичних традицій у тлумаченні природи інтересу стали погляди філософів, які розглядали його в структурі генезесного розвитку людини. Зокрема:

1. З точки зору "розумного егоїзму" (Гольбах). Інтерес ототожнювався з самолюбством, прагненням до задоволення особистих потреб, а не суспільних;

2. У межах концепції "економічної людини", згідно з якою інтерес зводився до матеріальної вигоди, погоні за наживою (І.Бент, Дж.Міляк);

3. У зв'язку з психологічним тлумаченням природи інтересу як емоційного процесу (В.Остеман, К.Штултер та ін.).

В умовах кардинальної зміни методологічних орієнтирів, а по суті -переходу від тоталітарної до демократичної системи, як визначають філософи, соціологи, став переважати тип людини, яка характеризується невизначеністю життєвих установок, інтересів (М.Барболін, П.Кравчук, Є.Головаха). Протиріччя, властиві суспільству, складні взаємозв'язки суспільного й особистого інтересу, різноманітний характер відображення в інтересі суспільного буття засвідчують складність цього поняття в суспільних галузях наук (психології, педагогіці).

Основою об'єктивного розуміння сутності пізнавального інтересу психологами були наукові відкриття в галузі фізіології, нейрофізіології. Розглядаючи сутність і походження інтересу дослідники спиралися на вчення І.Г. Шавлова, А.Г.Іванова-Смоленського про рефлекторну природу психіки. За Павловим, інтерес — "орієнтувально-дослідницький" рефлекс, який проявляється у вигляді цікавості. Стійкість, глибина інтересів в окремих людей пояснюється з точки зору законів іррадіації, концентрації та індукції нервових процесів у корі головного мозку. Вияв інтересу пояснюється наявністю ділянок кори, які мають оптимальний ступінь збудження (принцип домінанти А. Ухтонського), що зумовлює виникнення сильних емоцій, які характеризують інтерес.

Значно поширились сучасні знання про фізіологічні механізми інтересу в результаті новітніх досягнень у галузі нейрофізіології (І. Анохін, Л. Воронін, Є. Аретян, П. Симонов). На стійкість рефлексу орієнтування, як з'ясувалось, найбільше впливають механізми підкріплення. Згідно з теорією аферентного синтезу психо-фізіологічна природа інтересу трактується таким чином: у відповідь на зовнішній подразник або певний стимул у корі головного мозку оживають сліди минулих знань, і раніше ніж завершиться його рефлекторна дія, у людини виникає випереджувальне уявлення про його зміст і способи здійснення. І лише потім відбувається сама дія. На заключному етапі аферентного синтезу завдяки зворотному зв'язку аферентації здійснюється контроль виконання. За умови відсутності проектованих дій досягнутим результатам рефлекторний акт закінчується; якщо такої відповідності немає - починаються пошуки нових рішень.

У загальній психології інтерес характеризується як "прагнення", "переживання", "ставлення", "увага", "спрямованість", "вторинна потреба" та ін. - усього понад п'ятдесят визначень. Смислові відтінки, які вносяться кожним дослідником і були зазначені вище, дають можливість краще висвітлити категорію інтересу, глибше зрозуміти цю особистісну якість.

Н.Г. Морозова, виділяючи інтерес з-поміж інших психічних утворень близьких до інтересу (любов, повага, визнання, захоплення), вказує ознаки, які, на її думку, властиві тільки інтересу: пізнавальне ставлення, забарвлене інтелектуальними емоціями; безпосередній мотив, який йде від самої діяльності.

Л.І. Божович визначає інтерес як "потребу в знанні, яка орієнтує людину в дійсності й виражається в особливому емоційному стані".

Розглядаючи психічні процеси, перебіг яких зумовлений пізнавальним інтересом (інтелектуальну активність, емоційні прояви, вольові зусилля), ряд авторів вважають емоції основою пізнавального інтересу (В.Г. Лежнєв, А.В. Петровський), інші підкреслюють важливість вольових зусиль (С.Л. Рубінштейн, М.Ф. Бєляєв).

Якщо розглядати структуру інтересу як складний комплекс властивостей, пов'язаних зі спрямованістю особистості, то багато авторів розглядають інтерес як відносно незалежний, самостійний компонент особистості, що впливає на інші. Розуміння автономності інтересу продемонстрував Стронг, порівнюючи здібності з мотором корабля, а інтереси — з рулем.

Відрізняючи пізнавальний інтерес від інших мотивів навчання, дослідники вказують на такі його особливості:

- раніше і швидше за інші усвідомлюється дитиною;

- активізує інші мотиви;

- створює внутрішнє середовище розвитку;

- суттєво змінює пізнавальну діяльність, впливаючи на її характер, протікання і результат.

Педагогічні аспекти вивчення сутності пізнавального інтересу найповніше повстають у теоретико-експериментальних роботах Г.І. Щукіної.

Відокремлюючи пізнавальний інтерес від загального, вона вказує, що пізнавальний інтерес пов'язаний з ядром пізнавальної діяльності, із значущою властивістю людини - пізнавати навколишній світ не тільки з метою біологічної та соціальної орієнтації, а й з прагненням проникати в різноманітність світу, відбивати у свідомості суттєві сторони, причинно-наслідкові зв'язки, закономірності, суперечності. На цьому ґрунтується визначення інтересу як вибіркової спрямованості особистості, яка звернена до пізнання, його предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями.

Принципово важливою ознакою пізнавального інтересу вважається не накопичення інформації в процесі вибіркової діяльності особистості, а активні дії суб'єкта в її переробці. Тому ініціативність пошуку, самостійність у здобутті знань є найхарактернішими проявами пізнавального інтересу. Він не тільки впливає на всі психічні процеси зумовлюючи результативність навчання, а й визначає вплив навчання на особистість учня. Ця обставина дозволяє розглядати пізнавальний інтерес як "центральний мотив" навчання, значущу частину загальної спрямованості особистості (В.Г. Леонтьєва показано, як функціонуючий в навчанні інтерес, взаємодіючи зі стійкими способами поведінки, закріплюючись, стає рисою особистості, мотивом, який зумовлює вчинки і дії).

У результаті експериментальних пошуків визначено якісні особливості становлення інтересу, від елементарного, безпосереднього інтересу до нових фактів і цікавих явищ він переростає в інтерес до пізнання суттєвих властивостей предметів і явищ, до встановлення причинно-наслідкових зв'язків, закономірностей. У процесі розвитку інтересу підвищується його стійкість. Із ситуативного, випадкового, обмеженого окремими емоційними реакціями на конкретну ситуацію, він стає стабільним, безпосередньо не пов'язаним із зовнішніми стимулами.

Для глибшого розуміння сутності досліджуваної якості важливо представити інтерес у поєднанні з фундаментальною діяльністю (навчання та учіння), якій, як свідчать дослідники (Г.Т.Щукіна, О.К.Дусавицький, В.Ф.Морун та ін.), пізнавальний інтерес постає в різноманітних модифікаціях: як засіб навчання, мотив навчальної діяльності, стійка якість особистості.