Сторінка
2

Формування екологічної культури молодших школярів

Завдання екологічного виховання:

нагромадження екологічних знань;

виховання любові до природи, бажання примножувати і берегти її;

формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Розв’язання цих завдань можливе безпосередньо на уроках природознавства та в позаурочний час. Тому вчитель має чітко визначати місце, призначення та перспективу кожного уроку, його зв’язок з іншими уроками курсу «Я і Україна». Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища – світу природи і людини, педагог має дібрати методи і форми, які стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.

Інструментом для залучення учнів до пізнавальне діяльності є завдання-запитання, вправи, проекти, ігри, вікторини, творчі завдання, загадки екологічного змісту. Значну роль в екологічній освіті молодших школярів відіграють і позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику.

Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить учителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учні уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й бережного ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті.

Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв’язки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Екологічна освіта – порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона має забезпечувати реалізацію принципових загально-дидактичних положень, таких як системність і систематичність, наступність і неперервність, гуманізація і науковість тощо. Необхідність реалізації цих принципів посилює інтегрувальну функцію навчальних предметів початкової школи. На цьому етапі навчальної діяльності необхідно дати початкові уявлення та знання про природу і людину як основу екологічної культури та створити умови для аналізу природного довкілля.

Завдання екологічної освіти містять:

– формування системи знань про природу;

– розуміння взаємозв’язків і взаємозалежностей, що існують у природі;

– формування позитивного ставлення до природи, норм поведінки у природі;

– бажання зберігати і охороняти природу.

В останні роки екологічне виховання та екологічна освіта стали предметом уважного дослідження видатних представників педагогічної науки. Мабуть, найвагоміший вклад у становлення та формування екологічного напряму в педагогіці вніс А.Н. Захлєбний. Йому належить думка про існування таких основоположних принципів екологічної освіти та виховання:

1) взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів;

2) принцип співпраці;

3) принцип прогностичності;

4) принцип міждисциплінарності;

5) принцип єдності теорії і практики;

6) принцип безперервності;

7) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню, догляду за нею і поліпшенню її якісного та кількісного складу.

Дещо по-іншому підходять до розв’язання цієї проблеми С.М. Глазачев і С.Е. Петров. Для них характерне ототожнення термінів «природоохоронне виховання» і «екологічне виховання», що спрямовує процес екологічного виховання переважно на охорону природного середовища існування людини. До того ж до принципів виховання вони відносять:

принцип комплементарності екологічного виховання до всіх інших напрямів виховної роботи з людьми;

принцип використання навчальної (виховної) функції природи, яка змінюється і охороняється;

принцип сполучення розгляду проблем охорони природи у світовому масштабі і певній місцевості.

Взагалі ж слід зазначити, що принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги. Ось вони:

– в процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;

– екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;

– забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;

– збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.

Ці принципи лежали в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання в недалекому минулому. Можна стверджувати, що вони належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мали значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Немає, мабуть, потреби обґрунтовувати їх практичну цінність і в наші дні. Водночас хотілося б звернути увагу на важливість принципу, який відсутній серед перелічених вище. Його ми називаємо принципом «Я». наведемо коротку характеристику цього принципу. При цьому зазначимо, що проблема «Я» посідає чільне місце у педагогіці та психології. В зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях їй присвячена значна кількість наукових праць (Р. Ассаджолі, З. Фрейд, У. Джемс, І. Кон та ін.). Із українських психологів відомі своїми дослідженнями цієї проблеми Г.С. Костюк, І.Д. Бех та інші. Особливо слід відзначити працю Р. Бернса «Розвиток Я-концепції і виховання». Квінтесенцією цієї праці є твердження, що самооцінка дитини, її ставлення до самої себе та сприймання себе значною мірою впливають на її дії та вчинки, що «успіхи в школі, на роботі і в житті не менш залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Коли учень заявляє: «Я з цим ніколи не справлюся», це більше говорить про нього самого, ніж про предмет, про який він веде мову». Видатний педагог-психолог Р. Бернс стверджує, що «Я-концепція» являє собою сукупність усіх уявлень індивіда про себе в єдності з їх оцінкою. Змістом цього ж терміну можна вважати знання й уявлення індивіда про самого себе, своє місце у певній системі відносин, пор свої можливості та здатності впливати на свою власну долю і на долю свого оточення. «Концепція Я» – це «образ Я», відображення «Я» у самосвідомості.

Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра – його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.

Особливості формування екологічної культури молодших школярів

Екологічна культура особистості формується в процесі виховання і навчання. Об’єктивним показником екологічної культури є рівень нашого спілкування з природою. Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості, як емоційність, життєрадісність, чутливе, уважне ставлення до всього живого.