Сторінка
5

Обґрунтування інноваційно-ресурсного підходу до трактування категорії капіталу

Незважаючи на ряд визначених недоліків, необхідно назвати позитивне при соціально-економічному підході до капіталу. Це, перш за все, – комплексність підходу, високий рівень теоретичних обґрунтувань. Але політична направленість викривлювала резуль­тати досліджень.

Без політичної спрямованості, не через відносини, визначає поняття капіталу І.І. Тимошенко. Цим поняттям він поєднує сукупність матеріаль­них і фінансових благ дер­жави або власника; багатство, яке продуктивно використовується для створення нового багатства. Капітал, на його думку, функціонує у таких формах: грошовій, продуктивній, товарній, фінан­совій, банківській, кредитнійтощо. Капітал він ділить на постійний (грошові кошти, що використовуються на придбання сировини, матеріалів, обладнання тощо) і змінний (на покупку робочої сили); основний (частина постійного капіталу, що переносить свою вартість на продукцію) і оборотний (частина постійного, що у виробни­чому процесі змінює свою натурально-речову форму). Якщо змінюються структура чи вартість засобів виробництва, а фонд оплати праці – постійний, то що ж тоді змінюється?

На наш погляд, капітал необхідно розуміти як засіб для створення нових чи перетво­рення споживчих вартостей з наданням їм відмінних властивостей. Слово “створення вартостей” не вживають до процесу виробництва продукції, оскільки створення має міс­це тоді, коли вона породжується на “голому місці. Реально у виробництві йде перетво­рення сировини і матеріалів у продукт (з цих же ресурсів). Тому замість поняття “нова вартість“ потрібно ширше застосовувати поняття “перетворена споживча вартість” або “створена споживача вартість”.

У виробництві не створюється додаткова вартість, а у продукцію вкладається інно­ваційний елемент. Тому продукція отримує нову споживчу вартість. Це надає продукції відповідної цінності, попиту, отже, виникає можливість її вигідного збуту. Вигідний збут продукції, звичайно, ще не означає прибутковості підприємства, тобто зростання його капіталу. Для зростання капіталу необхідно ряд умов, зокрема й для відповідного покриття всіх витрат, сплати процентів за кредит, відсутність збиткових видів діяльності, помірне податкове навантаження тощо.

Якщо вже й розглядати кругообіг капіталу, то необхідно брати до уваги лише частину грошової його частки за схемою (рис. 2).

Рис. 2. Схема трансформації одних видів активів у інші у процесі виготовлення і збуту продукції

де ГМ – грошова маса підприємства;

ГЗ – грошові засоби;

КСМ – куплені сировина і матеріали;

НВ – незавершене виробництво;

ГПН – готова продукція або напівфабрикати;

ППН – продаж продукції (напівфабрикатів);

ЗуР – засоби у розрахунках.

Сировина кругообігом не охоплена, як і засоби виробництва.

Перша стадія кругообігу фондів полягає у перетворенні грошових фондів на про­дуктивні, тобто на засоби виробництва і виробничий персонал. На наш погляд, потрібно розглядати не першу стадію, а невиробничу, причому не як початкову, разову, а постійну або періодичну. Її особливістю є залучення підприємством капіталу, зокрема й засобів виробництва з зовнішнього середовища. На цій стадії йде не перетворення грошових фондів у виробничі, а обмін частини капіталу одного виду на капітал іншого, зокрема на основний і оборотний, що був за межами власності підприємства. Це, наприклад, обмін грошових коштів на засоби виробництва, включаючи виробничі ресурси (сиро­вина, матеріали), затрати на зарплату, покриття боргів.

Однозначної схеми руху капіталу у невиробничій стадії визначити не можна, оскільки виникають різні ситуації зі змістом, структурою та обсягами грошово-товарного обміну. Ще раз зазначимо, що на першій стадії йде процес не перетворення грошового капіталу у виробничий, а обмін капіталу підприємства одного виду на необхідний капітал іншого (наприклад, виробничі ресурси). Наступною є передвиробнича стадія, як пропонується її називати. Вона включає підготовку до виготовлення продукції. Ця стадія охоплює процеси, що проходять у рамках підприємства.

Виробничу стадію (виробництво) потрібно розглядати через перетворення оборотного капіталу одного виду з застосуванням основного капіталу і праці людей (власника, найманих, залучених іншим чином) в оборотний капітал іншого виду, з включенням у нього інноваційного елемента. Дякуючи останньому, другий вид повинен користуватися попитом на предмет обміну. Схематично процес перетворення показано на рис. 3.

Рис. 3. Схема поєднання елементів капіталу у виробництві

Таким чином, проведені обґрунтування дають підстави замість формули кругообігу капіталу розглядати процес його інноваційного пере­творення. Цей процес поділяється на стадії: невиробнича, передвиробнича, виробнича, обмінна, накопичувана. На накопичуваній фактично створю­ється капітал. Процес збуту виготовлюваної продукції економічна теорія розглядає як стадію перетворення капіталу з речової форми у грошову. Нами ж він розглядається лише як обмін виготовленої продукції на грошовікошти або на натуральний виробничий ресурс.

Нами капітал перш за все трактується як найбільш загальне поняття – фінансово-еконо­мічна категорія, що структурно поєднує в собі грошові кошти, цінні папери, засоби виробництва, витрати на оплату праці найманих працівників, заощадження, інші ресурси. Фінансова складова капіталу виражається тим, що він являє собою вартості, зокрема засобів виробництва, економічна – використовується для виробничого чи іншого роду перетворення споживчих вартостей, надання їм нових властивостей користуватися попитом. Таким чином, ці визначення охоплюють грошову і матеріальну форми капіталу.

Отже, при розгляді поняття капіталу і питань, що з ним зв’язані, потрібно виключити полі­тичний підхід, антагонізм. Особливостями про­понованого підходу є: 1) інноваційний фактор перетворення і зростання капіталу; 2) факторно-пропорційне розподілення між суб’єктами вироб­ництва доходів підприємства (підприємця), отриманих з перетворенням капіталу; 3) відсутність антагонізму між власником засобів виробництва, фінансових ресурсів, що включені у процес виробництва й найманими працівниками.

При розгляді поняття капіталу і широкого кола понять, що з ним пов’язані, необхідно застосовувати пропонований нами підхід іннова­ційно-ресурсний підхід.