Сторінка
2

Обґрунтування інноваційно-ресурсного підходу до трактування категорії капіталу

Додаткова вартість включає витрати по зарплаті. За теорією К. Маркса, у формулі кругообігу капіталу, робоча сила – товар, який купу­ється на ринку (це у формі зарплати?). Отже, витрати на робочу силу включені у грошовий капітал. Але у формулу кругообігу капіталу вона (робоча сила) включена у виробничу стадію, хоча витрати на неї є дови­робничими.

Реально ж, зарплата входить у собівартість продукції, виплачується після її реалізації. Зарплата не може виплачуватися, якщо не було реалізації, інакше ніде брати кошти. Сума зарплати повинна залежати від результатів реалізації продукції споживачу, від результатів господарюван­ня підприємства. Тому вона залежить від оцінки товару на ринку, отже, й суми реалізованої так званої додаткової вартості, що включається до його ціни. Додаткова вартість отримується після реалізації її носія (товару, послуги).

Зарплата – вид доходів працівників, а виробництво – їх джерело.

Отже, положення про це джерело доходів стосується доходів працівників підприємств, установ, організацій у різних формах, зокрема зарплати, дивідендів, натуральної оплати. Натуральну оплату, дивіденди ніяк не можна віднести до складу довиробничих витрат, тобто їх не можна розглянути як елементи грошового капіталу. Тому у формулі кругообігу капіталу, якщо його і розглядати взагалі, грошовий капітал можна розуміти лише як части­ну витрат, як частину оборотного. Якщо розглядати грошовий капітал як придбання елементів виробничого, і виробничий – виробництво товару і додаткової вартості, то необхідно зробити висновок, що на обох стадіях – це один і той же капітал, або це ті ж куплені засоби, що включені у процес виробництва. Але товарний капітал нібито вже повинен відрізнятися. А, по суті, він – також одна й та ж вартість, з авансованим (гро­шовим, виробничим), виходячи з затрат (одні й ті ж затрати), тобто за формою вартість – однакова, наскрізна.

Нова (зокрема й додаткова) вартість у грошовій формі отримується лише після ви­гідного збуту виготовленої продукції (вигідного перепро­дажу “авансованих витрат”). Якщо продукція продана за цінами, нижчими затратної вартості, то реалізованої доданої вартості не буде, в результаті цього капітал повинен зменшуватися.

Інша справа, доходи, а точніше виручка, отримані від реалізованої продукції, якщо розглядати їх відносно грошового чи виробничого капіталу. Саме в доходах, а точніше – виручці, містяться отримана додаткова вартість,але не товарна вартість, як її слід би називати, за економічною (і марксистською) теорією. Вона є джерело отримання додат­кового капіталу для підтримки і розширення виробництва.

Тому говорити про отримання чи створення додаткової вартості на виробничій стадії не коректно. Реально у виробництві йде процес перетворення одних фізичних тіл (енергії, полів тощо) у інші. Тому необхідно говорити про перетворену у виробництві вартість, тобто надання створюваній вартості відносно початкових якісних змін – ново­творень (у натуральному вигляді – перетворення руди в прокат; електрон­них, електричних деталей та механічних конструкцій – у радіоапаратуру; тканин – в одяг). Таке перетво­рення дає можливість після збуту продукції на ринку отримати додаткову вартість. Але її можна і не отримати або взагалі не реалізувати виготовлену продукцію і втратити навіть почат­кові вартості, а також затрати живої праці. Для умов ринкової економіки втрати – не виняток.

Стосовно формули кругообігу капіталу (чи й кругообігу виробничих фондів), назвемо ще один недолік. Вона відбиває рух всього капіталу. Але ж у процесі виробництва структурні елементи капіталу по-різному беруть участь у виготовлені продукції.

Якщо частина оборотного капіталу, що включена в запаси сировини і матеріалів, повністю витрачається у процесі виготовлення продукції, то вкладення в основний капітал беруть участь у виробничих процесах протягом певних років. Інша справа – потік грошових коштів. Реально цикл руху грошових коштів показано на рис. 1.

Рис. 1. Стадії руху грошових коштів

Операційний цикл включає період, протягом якого фінансові ресурси знаходяться у виробничих запасах і дебіторській заборгованості. Фінансовий цикл включає період, протягом якого гроші відвернуті з обігу. Фінансовий цикл менший за операційний на середній час обігу кредиторської заборгованості, оскільки підприємство сплачує поста­чаль­никам з часовим лагом.

Відмінними від витрат на засоби виробництва є витрати на оплату праці.

Деякі економісти стверджують, що нібито підприємець (роботода­вець) як наймач купує працю. На наш погляд, наймач не купує ні працю, ні робочу силу (це атрибути люди­ни), а надає найманцю умови для праці (приміщення, засоби виробництва, час роботи, організовує обслуговуван­ня його праці), сам працює, разом з ним створює про­дукцію, тобто використовує результати своєї праці та праці робочої сили, отримані разом (роботодавцем – наймачем і найманцем), наприклад, продає на ринку продукцію за ціною, взаємно погодженою з покупцем, бо при прийомі найманця на роботу уклада­ється угода, якою обумовлюються умови най­му, зокрема з оплати праці (фактично узагаль­нено – результатів і оцінки роботи працівника). Таке положення властиве всякій формації (капі­талістичний, де власник – капіталіст, чи колективний, соціалістичній – власник-держава). Коли ж умови угоди (а не “ціна” товару робоча сила) перестають задовольняти одну або дві сторони, тоді вона розривається. За такою ж угодою, до речі, власник під­приємства займає посаду на підприємстві, своєму чи чужому.