Сторінка
3

Обґрунтування інноваційно-ресурсного підходу до трактування категорії капіталу

“Зміст (а не ціна) угоди” як погодженого з наймачем “очікуваного результату праці” кожного найманця визначається його професійною здатністю і потребою як людини у поповненні життєвих засобів, що необхідні для відновлення своєї працездатності, як показника робочої сили (а не “робочої сили”, як це вважається), витрат на сім’ю, на домашнє господарство, накопичень у життєві засоби, вкладень у підприємницьку діяль­ність, для здійснення обов’язкових платежів, навчання, проведення благодійних актів тощо.

Оскільки в умовах найму підприємство чи підприємець-робото­давець (приватний чи колективний) надає працівникові у тимчасове ко­ристування свої засоби, то й частину результатів праці найманця забирає “собі” й використовує за своїм планом. Це стосується приватного власника, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товари­ства, корпорації, держави тощо.

В умовах найманої праці, по суті, має місце взаємодомовлений та взаємовигідний взаємообумовлений обмін: з боку роботодавця надання найманому працівнику в кори­стування засобів виробництва; з боку працівника – використання цих засобів для участі у створенні продукту виробництва; розподіл створеного продукту між роботодавцем-підпри­ємством чи підприємцем і працівниками-носіями праці та отримання своїх часток відповідно до фактора участі (пропорційно вкладу у виробництво) у виробництві. Влас­ник отримує свою частку від підприємства.

Такий обмін був, є і буде, поки існуватиме людське суспільство.

На наш погляд, факторно-пропорційний обмін (як пропонується його називати) – одна з найбільш загальних форм буття людського сус­пільства. Вона охоплює й менш загальну категорію – ринок, оскільки ринковий обмін – частина всього обміну, що здій­снює людство. І взагалі, зміст категорії “ринкова економіка” не відповідає сутності еконо­мічних відносин, що склалися у так званому ринковому суспільстві.

Капітал для підприємств сфери виробництва продукції для населення складається з трьох частин: 1) знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів тощо, тобто все те, що нази­вають засобами виробництва; 2) готова продукція; 3) гроші та грошові документи.

На підприємстві, як згадувалося, капітал здійснює кругообіг, проходить три стадії і набуває відповідно три форми – грошову, виробничу і товарну. За економічною теорією у формулу кругообігу ка­піталу для кожного підприємства входить робоча сила. Але автором згаданого джерела вона на першій стадії називається як виробничий персонал, на другій – виробники.

Перша стадія кругообігу “Г–Т” правильна за умови, коли весь куп­лений товар іде у виробництво. У виробництві ж використовуються си­ровина, матеріали, що купуються на ринку й не купуються, тобто власного виробництва, давальницька, отримана на умовах бартеру, іншим чином.

Товар – категорія ринку, сировина і матеріали – категорії виробництва. Крім того, у виробничий процес включаються не тільки придбані підприємством сировина і матеріали, а й також ресурси власного виробництва. Тому тут стадія формули капіталу “Г–Т” не може засто­совуватися як загальна. Інша справа, доходи підприємства чи підприємця, а точніше виручка, отримані від реалізованої продукції, якщо розглядати їх відносно “грошового” чи “виробничого” капіталу. Саме у виручці й містяться фінансові вигоди, а точніше – джерело отримання коштів. Тому говорити про отримання чи створення до­даткової вартості на виробничій стадії спекулятивно. Правда, при оцінці показників вартості продукції виробництва до витрат із закуплених сировини та матеріалів дода­ються витрати на зарплату, на експлуатацію техніки та інші. Але це не додаткова, а додана вартість. Повинно йтися не про додаткову вартість, а структуру витрат і доходів від реалізації продукції.

У виготовленій продукції (перетворених сировині і матеріалах) міститься інноваційний елемент, як пропонується його називати, що внесений творчою працею (конструкторів, економістів тощо). Він й може дати можливість покупцю оцінити товар за вищою вартістю, ніж затрати на його виготовлення, тому при реалізації підприємством отримає коштів більше затрачених. Ще раз зазначимо, що такий елемент – продукт творчої праці окремої категорії працівників, а не механічної праці робітника. Цей елемент і має свою ціну на ринку (є елементом у складі ціни товару). Такий елемент пропонується називати капі­талотворчим.

Для підприємця чи підприємства, що виготовляє вироби для населення, нова споживча вартість, а не вартість, як це трактується,еквівалента вартість включає витрати на придбання сировини і матеріалів, витрати на оплату праці найманих працівників, інші витрати підприємств, а також обов’язкові платежі, зокрема державі. Такого фактора чи показника, як робоча сила в системі економічних витрат на виготовлення продукції бути не може, оскільки вона – соціальна категорія. Якщо ж вживати такий фактор, як робоча сила, то нею (робочою силою) є підприємець (капіталіст). Так, що себе також об­діляє, експлуатує?

На наш погляд, реально робоча сила була товаром лише за умов рабовласницького ладу, тобто коли мала місце торгівля рабами. Сучасні економічні та правові умови не дозволять торгівлю людьми. Тому робоча сила не є товаром.

В автоматичному виробництві робоча сила взагалі відсутня, а засоби і продукт виро­бництва є, є й його власник.

Якщо у минулому державне підприємство перетворене у закрите акціонерне товариство за умови ринкових відносин, то працівник цього підприємства-акціонер став експлуатованою робочою силою. Зазначимо, на роботу з найму приймає не власник підприємства, а його адміністрація. Власник може займати на підприємстві посаду на умовах найму у складі адміністрації, також і директора.

Тлумачення капіталу відповідно до соціально-економічного підходу і про експлуата­цію, і про привласнення, як способу експлуатації робочої сили, капіталістом надлишку додаткової вартості помилкове як за часів К. Маркса, так і нині. Тим паче, що воно вра­хо­вує лише виробничі затрати одного капіталіста. Виробництво можуть фінансувати тільки представники робочої сили, але виходить, що вони самі себе експлу­атують. У затратах виробництва є відчутні витрати праці (творчої, органі­заторської) власне капіта­ліста (власника, роботодавця, наймача), до того ж навіть дуже резуль­тативні, ефективні.