Сторінка
1
Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.
Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивніш вплив на діяльність підприємств.
Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і збо^іи в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори». Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.
Місцеві податки:
— комунальний податок;
— податок на рекламу. Місцеві збори:
— за право використання місцевої символіки;
— за паркування автотранспорту;
— за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
— за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
— за право проведення кіно- і телезйомок;
— за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.
Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.
1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.
2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.
Органи місцевого самоврядування мають право:
—запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;
—установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;
— установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).
Нині підготовлено проект Закону «Про місцеві податки і збори», що передбачає внесення певних змін до їх складу і методики визначення. Загальну їх кількість зменшено до 14. Проте в проекті названого закону передбачено запровадження нових зборів:
за надання в користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах;
за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності у центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають історико-архітектурну цінність;
за здійснення міжнародного туризму.
Важлива особливість підготовленого законопроекту полягає у зменшенні податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника. Податковий тягар стосовно місцевих податків і зборів переноситься на споживача (переважно щодо товарів імпортного виробництва). Робиться спроба реалізувати принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання та залученням прибутків тіньового капіталу.
Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що перебувають на території України.
Об'єктом для розрахунку податку був фонд оплати праці, який обчислювався множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10 відсотків від об'єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.
Згідно з проектом Закону «Про місцеві податки і збори» вносяться суттєві зміни в порядок обчислення комунального податку.
За об'єкт оподаткування береться вартість товарів (послуг), реалізованих суб'єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе, ресторани, лотки).
Об'єктом оподаткування буде також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб.
Від оподаткування передбачено звільнити реалізацію таких товарів вітчизняного виробництва:
— хліб і хлібобулочні вироби, борошно пшеничне та житнє;
— сіль, цукор, олія соняшникова і кукурузна;
— молоко і молочна продукція;
— продукти дитячого харчування;
— безалкогольні напої і морозиво;
— яловичина, свинина, риба, домашня птиця, яйця;
— ягоди, фрукти, картопля і плодоовочева продукція;
— поштові марки, листівки, конверти;
— друковані засоби масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів;
— готові лікарські засоби;
— вугілля, вугшьні брикети, гас, торф, дрова для продажу населенню;
— Мило господарське, сірники;
— насіння овочевих, баштанних, квіткових культур. Ставки комунального податку будуть встановлювати від вартості реалізованих товарів без ПДВ: у 1999 році 2%, у 2000 році — У/о.
Податок з реклами. Платниками вказаного податку є суб'єкти підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовники реклами (рекламодавці), виробники і розповсюджувачі реклами.
Податок з реклами стягується з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті);
друкуються на спортивному одязі чи майні.
Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.
Рекламодавці сплачують податок під час оплати послуг. Виробники реклами сплачують податок щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).
Згідно з проектом названого вище Закону передбачено підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширшу диференціацію ставок залежно від способу подачі реклами.