Сторінка
9
Метою нашого дослідження було дослідження професійної мотивації студентів.
Першим етапом нашого дослідження було знайомство. Знайомство проходило у вигляді бесіди в невимушеній обстановці, без присутності викладачів. Студенти реагували адекватно, відповідально і з бажанням відповідали на поставлені питання.
Наступним етапом був збір інформації (тестування), використовуючи вибрані нами методики.
К. Замфір визначала ефективність наступних типів мотивації
1) грошовий заробіток;
2) прагнення до кар'єрного просування по роботі;
3) бажання не піддаватися критиці з боку керівника і колег;
4) прагнення уникнути можливих покарань або неприємностей;
5) орієнтація на престиж і пошану з боку інших;
6) задоволення від добре виконаної роботи;
7) суспільна корисність праці.
Для аналізу відповідей використовувалася наступна шкала: 1 бал – «в дуже незначній мірі», 2 бали – «в достатньо незначній мірі», 3 бали – «в не великій, але і не в малій мірі», 4 бали – в достатньо великій мірі», 5 балів – в дуже великій мірі».
На основі отриманих даних розраховувалися мотиваційні комплекси: оптимальний баланс мотивів ВМ > ВПМ > ВОМ і Вм=впм>вом, в якому внутрішня мотивація (ВМ) – висока; зовнішня позитивна мотивація (ВПМ) – рівна внутрішній мотивації або нижче, але відносно висока; зовнішня негативна мотивація (ВОМ) – дуже низька і близька до 1. Чим оптимальніше мотиваційний комплекс (баланс мотивів), тим більше активність студентів мотивована самим змістом професійного навчання, прагненням досягти в ній певних позитивних результатів.
Аналіз отриманих результатів показав, що студенти більшою мірою задоволені вибраною професією. Вибираючи між якнайкращим, оптимальним і якнайгіршим типами співвідношень, більшість студентів вибрали оптимальний комплекс, представлений поєднаннями:
ВМ > ВПМ > ВОМ (39,1% опитаних) і ВМ = ВПМ > ВОМ (8,7% опитаних) (див. табл. 1. дод. 4). Це свідчить про те, що студенти, з даними мотиваційними комплексами, залучаються до цієї діяльності заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення якоїсь іншої мети. Тобто це ті студенти, яких привертає, перш за все, інтерес до самого процесу навчання, вони схильні вибирати складніші завдання, що позитивно відбивається на розвитку їх пізнавальних процесів.
Студенти, у яких мотиваційний комплекс характеризується переважанням зовнішньої мотивації, склали 43,54% опитаних з них (30,5% із зовнішньою позитивною мотивацією і 13,04% із зовнішньою негативною мотивацією).
Якнайгірші мотиваційні комплекси представлені наступним співвідношенням: Вом>впм>вм; Вом>впм=вм; Вом>вм>впм і Вом=впм=вм. Дані комплекси мають 6,52%; 4,34%; 2,17% і 2,17% студентів відповідно. Це в сукупності складає 15,2% від загального числа опитаних студентів (див. табл. 1 дод. 4). Це може свідчити про байдужість, а ймовірно, і негативне відношення до процесу навчання в цілому. Для таких студентів цінністю є не отримання професійних знань і умінь, а кінцевий висновок їх навчання у Вузі, тобто отримання диплому. Або, можна припустити, що якраз ця кількість студентів поступила у ВУЗ не по своєму бажанню, а наприклад, тому що, на цьому наполягли батьки. Тут допустима наявність і інших, нам невідомих причин.
Навчанні із зовнішньою мотивацією, як правило, не отримують задоволення від подолання труднощів при вирішенні учбових завдань. Тому вони вибирають простіші завдання і виконують тільки те, що необхідне для отримання підкріплення (оцінки). Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напруженості, зменшенню спонтанності, що надає переважну дію на креативность навчального, тоді як наявність внутрішніх спонук сприяє прояву безпосередності, оригінальності, зростанню креативності і творчості. Зовнішня мотивація – це використання методу "батога і пряника" (заохочення, стимулювання, критика, покарання) або формули біхевіоризму (Б. Ськинер, К. Халл і ін.) S - R (стимул - реакція), введення початків змагань і так далі. Основними елементами при даному типі мотивації є зовнішні стимули - важелі дії або носії "роздратувань", які викликають дію певних мотивів.
Характеризуючи групу в цілому, можна сказати, що переважаючим типом мотивації професійного навчання є внутрішня – 45,6% (хоча це не складає і половини опитаних студентів). На другому місці студенти із зовнішньою позитивною мотивацією – 30,5%. Даний тип мотивації «гірше» внутрішнього типу мотивації тим, що при нім студентів привертає не сама діяльність, а то, як вона буде оцінена людьми, що оточують (позитивна оцінка, заохочення, похвала і так далі). І на третьому місці – студенти із зовнішньою негативною мотивацією – 13,04%. Навчання студентів з таким типом мотивації характеризується наступними ознаками: навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без інтересу до предмету, що викладається; навчання через острах невдач; навчання з примусу або під тиском та ін.
Як видно з таблиці 3 (див. дод. 4), мотиваційний комплекс групи виглядає як: ВМ > ВПМ > ВОМ. Але показники даних типів мотивації відрізняються один від одного трохи.
За результатами дослідження мотивації навчання студентів (методика визначення мотивації учення студентів) (Каташев )В.Г.) можна сказати про те, що для більшості студентів (52,2%) характерний середній рівень мотивації учення у Вузі (див. табл. 2. дод. 5). Студенти з нормальним і високим рівнем мотивації учення складають по 19,55% від загального числа опитуваних.
На основі аналізу отриманих результатів ми виділили наступні дві групи студентів першого курсу: з високим і низьким рівнем учбової мотивації.
1 група студентів – з високим рівнем учбової мотивації (19,55%).
Це виявляється в наступних характеристиках: спрямованість на учбово-професійну діяльність, на розвиток самоосвіти і самопізнання. Вони, як правило, ретельно планують своє життя, ставлячи конкретні цілі. Висока потреба в збереженні власної індивідуальності, прагненні до незалежності від інших і бажанні зберегти неповторність, своєрідність власної особи, своїх поглядів і переконань, свого стилю життя, прагнучи якомога менше піддаватися впливу масових тенденцій. Поява життєвих планів, загострена здатність до розуміння стану інших, здатність переживати емоційно ці стани як свої. Прагнення до досягнення відчутних і конкретних результатів у будь-якому вигляді діяльності, а точніше в учбовій діяльності. Здібність до співпереживання, до активного етичного відношення до людей, до самого себе і до природи; здібність до засвоєння традиційних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві. У цей період життя він вирішує, в якій послідовності він прикладе свої здібності для реалізації себе в праці і в самому житті.
2 група студентів – з низьким рівнем учбової мотивації.
Хочеться відзначити, що такі студентів небагато (8,7%), але вони є. Для цієї групи професійна сфера ще не має того значення, яке для них мають сфери навчання і захоплень. Студенти рідко замислюються про своє завтрашній день, професійне життя є для них явно чимось непривабливим і невідомим. Їх значно більше влаштовує безтурботне і звичніше студентське життя, в якому навчання змагається з їх улюбленими заняттями. Майбутні плани не мають реальної опори в сьогоденні і не підкріплюються особистою відповідальністю за їх реалізацію. Це пов'язано на-нашу думці з тим, що студенти ще знаходяться у стадії самовизначення. Наскільки б не були вони інтелектуально готові до осмислення всього сущого, багато чого вони не знають – ще немає досвіду реального практичного і духовного життя в суспільстві.