Сторінка
2

Основні напрями стратегії розвитку ринку страхування в Україні

Основні напрями вітчизняного законотворення в страховій сфері в найближчі три роки необхідно пов’язати з модернізацією загального законодавства і нормативних актів по добровільних та обов’язкових видах страхування. Про страховий кодекс України можна говорити через 7–10 років після повного формування законодавчої бази в страхуванні і кодификації всіх нормативних актів.

2. Шляхи взаємодії органів державної влади з ринком страхових послуг, створення ефективного механізму нагляду та контролю за ринком і забезпечення розвитку саморегулювання в страховій галузі

Державне регулювання страхової діяльності являє собою створення державою рамкових умов для функціонування страховою ринку, у межах якого його суб’єкти вільні в прийнятті рішень. Головне завдання державного регулювання – забезпечити формування ефективної державної політики та системи регулювання в страховій галузі. В Україні державне регулювання має здійснюватися шляхом прийняття законів і підзаконних актів, що встановлюють:

– забезпечення надійного і стабільного функціонування страхового ринку;

– забезпечення дотримання суб’єктами страхового ринку вимог законодавства та недопущення монополізації ринку;

– підвищення за допомогою страхування соціальної й економічної стабільності в суспільстві;

– забезпечення виконання зобов’язань сторонами договорів страхування;

– захист внутрішнього страхового ринку від діяльності закордонних компаній та створення рівних конкурентних умов функціонування страховиків, недопущення монополізації ринку;

– одержання державою податків і зборів від здійснення страхової діяльності.

Страховики як суб’єкти регулювання очікують, у першу чергу, заходів, що розвивають страховий ринок. Держфінпослуг на даний час займається в основному лише наглядом за страховим ринком. Функціями перспективного розвитку галузі на даний час державні органи активно не займаються.

Держава проводитиме стимулююче регулювання на страховий ринок тільки в тому випадку, якщо це відповідатиме її основній меті – захисту інтересів страхувальників і держави. При цьому доцільно зазначити, що наглядові механізми на сьогодні явно переважають над стимулюючими.

Проте стимулювання впливу державного регулювання на страховий ринок є і воно проявляється досить ефективно (у першу чергу це заслуга страховиків та Ліги страхових організацій України), а саме:

– законодавчий та нормативний розвиток обов’язкових видів страхування;

– надання спеціальних податкових режимів страховикам і страхувальникам (режим оподаткування в страхуванні на сьогодні є найкращим порівняно з іншими секторами економіки).

Система державного страхового нагляду повинна бути доповнена системою гарантій виконання страховиками своїх зобов’язань по договорах страхування. Для створення такої системи, на нашу думку, необхідно: внести зміни в Закон України „Про банкрутство підпри­ємств”, в якому чітко регламентувати особливий порядок визнання неплатоспроможними страхових компаній при їх банкрутстві. Зокрема, повинен бути встановлений особливий порядок черговості задоволення вимог кредиторів страхової компанії, за яким у першу чергу задовольнялися б вимоги страхувальників і вигодонабувачів по договорах страхування; створити за рахунок відрахувань від премій страхових організацій спеціальний резервний фонд на випадок їх банкрутства, із якого можна було б здійснювати страхові виплати по договорах компанії страховика-банкрута у відповідних лімітах, передбачених законодавством.

З метою удосконалювання державного страхового нагляду за діяльністю страхових організацій та інших професійних учасників ринку страхових послуг, а також захисту прав та інтересів його суб’єктів необхідно здійснити такі заходи:

– підвищення надійності системи страхування за допомогою встановлення єдиних вимог і стандартів надання страхових послуг, які використовуються у міжнародній практиці;

– встановлення правил, нормативів і показників платоспроможності і фінансової стійкості на основі звітності, складеної відповідно до міжнародних стандартів ціноутворення страхових послуг;

– встановлення для професійних учасників страхування вимоги про наявність відповідної освіти та стажу роботи зі спеціальності, що дозволяють виконувати покладені на них функції, а також здійснення заходів, що перешкоджають доступ до керівництва страховою компанією осіб, які допустили фінансові зловживання [2].

3. Активізація та розвиток обов’язкового і добровільного видів страхування

У перехідній економіці введення обов’язкових видів страхування може бути тим інструментом, який розширює можливості ринку, оскільки попит на страхові послуги є низьким при існуючій платоспроможності суб’єктів ринку та незначній страховій культурі. У свій час багато країн, що на сьогодні є високорозвиненими (наприклад, як Німеччина – після Другої світової війни, США – на початку 20-х років минулого століття, Великобританія – у різні періоди, Японія, Франція – і донині) використовували цей інструмент впливу на економіку. Розумна політика щодо ризиків, обсягів відповідальності страховика та цінових параметрів на страхові послуги може дати позитивні результати не тільки щодо підвищення стану економіки в цілому, а й переконати більшість суб’єктів народного господарства в доцільності та вигідності обов’язкового страхування і підвищити страхову культуру в цілому.

Незважаючи на те, що на сьогодні в Україні прийняті законодавчі та нормативні документи з основних видів обов’язкового страхування відповідальності фізичних та юридичних осіб (страхування відповідальності власників транспортних засобів, зброї, страхування на випадок заподіяння шкоди в результаті великих аварій при перевезенні небезпечних вантажів тощо), необхідно посилення контролю за проведенням такого страхування та наявністю у страхувальників укладених договорів обов’язкового страхування.

При цьому, ми вважаємо, що обов’язкове страхування повинні здійснювати страховики, які мають власний капітал в обсязі не менше 50 млн грн., розгалужену регіональну мережу по всій території держави, працювати на ринку не менше п’яти років тощо.

Розвиток підприємництва вимагає здійснення страхування відповідальності при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг, у результаті яких може бути заподіяна шкода третім особам, а також здійснення страхування професійної відповідальності лікарів, рієлтерів, аудиторів, арбітражних керуючих та ін.