Сторінка
6
З учнями 3-ї групи варто працювати безпосередньо на уроці. Привчати їх до самостійності, широко застосовувати всі методи заохочення.
Постійно, цілеспрямовано підвищуючи рівень навчальних можливостей, можна визначити майбутній розвиток кожного учня. С.П. Логачевська пише: " Багаторічна практика показує, що визначений рівень знань . не є сталим, він може змінюватися':
ІІ. Резерви навчального часу. Від учителів часто чуються слова: як можна навчати на уроці кожного учня, якщо так мало часу ? Проте С.П. Логачевська запевняє: коли роботу злаштовано правильно, можна виконати ті завдання, які ставляться перед учнями на уроці.
Ось декілька рекомендацій. Насамперед потрібна чітка організація початку уроку. Так, чергові завжди до початку уроку повинні перевірити, чи є все необхідне для даного уроку. Початок уроку ніколи не потрібно затягувати. Уроки пропонується починати переважно із запитання чи завдання, що мобілізує увагу учнів.
Треба привчати дітей цінувати кожну хвилину; думати, що можна запитати в учителя на уроці, а що доцільно перенести на перерву.
Особлива увага звертається на мову вчителя. Для вчителя дуже важливо не тяжіти до багатослів'я. По-перше, це займає час, а, по-друге, учневі важко вибрати зі сказаного головне. Тому інколи діти, які не схопили суті завдання, виконують його частково або знову перепитують. А це знову втрата часу.
Для чіткої організації роботи дуже важливо передбачати, скільки хвилин діти виконуватимуть певне завдання і, враховуючи це, добирати посильні завдання, що будуть найбільш ефективними для засвоєння даної теми.
ІІІ. Як викликати інтерес до знань? С.П. Логачевська зазначає, що школярі вчаться з інтересом тоді, коли їм цікаво і, найголовніше, коли навчальні дії стають для них особистісно значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба знати, міркувати.
А для цього треба спиратися на інтелектуальність і почуття дитини, позитивні емоції. Для цього, у свою чергу, можна використати багато прийомів і принципів. Це і використання різноманітних дидактичних ігор під час уроку, і проведення нестандартних уроків (урок-екскурсія, урок-диспут, урок-вистава тощо), і надання індивідуальних доручень по підготовці уроку і т.п. При цьому потрібно пам'ятати, що діти охоче працюють, коли знають, що їхня робота, їхні вироби (якщо йдеться про матеріальну працю) комусь потрібні.
Слід також обов'язково проводити актуалізацію кожної виучуваної теми і приводити зв'язок її з життям.
І, в кінець-кінців, треба проводити диференціацію учнів за інтересами. Здебільш диференціація за інтересами здійснюється при плануванні роботи різноманітних гуртків, факультативів тощо.
IV. Постійний взаємозворотний зв'язок. С.П. Логачевська вказує, що ефективність навчання визначається не тим, що вчитель намагається дати учням, а тим, як у них виробилося ставлення до навчання. Тому, починаючи вивчення нової теми, заздалегідь продумується шлях засвоєння вивченого і супроводжується постійним контролем якості знань, умінь, навичок. Своєчасна й об'єктивна інформація дозволяє бачити успіхи кожного учня.
З метою швидкого взаємозворотнього зв'язку С.П. Логачевська пропонує ввести для використання учнями на кожному уроці спеціальних "опитувальних" планшетів, перфокарт тощо, де записи не вимагають значної затрати часу.
Схожі методичні умови диференційованого підходу до побудови навчально-виховного процесу виділяє кандидат педагогічних наук Т.А. Логвіна-Бик (обов'язкова контрольованість і керованість діяльністю учнів; здійснення зворотного зв'язку між учнями й учителем; засвоєння учнем знань в індивідуальному темпі, на різному рівні складності тільки через власну діяльність учня; мотивованість процесу засвоєння знань учнями; максимальна конкретизація навчальних завдань).
Професор О.І. Бугайов виділяє такі основні методичні умови здійснення диференціації навчання, пояснюючи їх значення.
Поєднання індивідуальних та колективних методів навчальної праці, при індивідуальному підході важливо спиратись на колективну роботу з учнями, а колективний характер навчання орієнтувати на інтереси та можливості кожного.
Рівень обов'язкової підготовки (обов'язкових результатів) із кожного предмета повинен бути добре відомим не тільки вчителю, але й учням. Знання мінімальних обов'язкових результатів дозволяє останнім усвідомити власний резерв у досягненні більш високих результатів, стає своєрідним орієнтиром.
Не можна ототожнювати рівень викладання й рівень вимог до результатів навчання. Рівнева диференціація здійснюється не тому, що одним учням повідомляють менший, а іншим - більший обсяг навчального матеріалу, а завдяки тому, що, пропонуючи однаковий обсяг, орієнтують їх на різні рівні вимог до його засвоєння.
Контроль та оцінювання знань учнів повинні бути орієнтовані на перевірку досягнення ними обов'язкових і підвищених результатів. При цьому перевірка рівня обов'язкових результатів - обов'язковий етап для кожного учня. Тільки оцінивши мінімальний рівень, перевіряють більш глибокі рівні засвоєння знань та умінь.
Ефективною формою організації контролю знань є залікова система, що передбачає тематичний облік знань кожного учня, а не "поточне" оцінювання знань, де виставляється середнє арифметичне з поточних оцінок.
Для диференційованого навчання необхідне принципово нове методичне забезпечення. Основні принципові особливості навчально-методичних комплексів (НМК), які треба брати до уваги при їх розробці: врахування провідних видів та способів диференціації навчання на кожному його ступені; врахування базисного характеру шкільної освіти; рівневий підхід до структури і змісту підручників, навчальних посібників, дидактичних матеріалів і методичних посібників.
Професор педагогіки Криворізького державного педагогічного університету В. К. Буряк особливу увагу приділяє таким двом умовам застосування диференційованого підходу до навчання, як поєднання фронтальної та індивідуальної роботи школярів і резерв часу. При цьому він указує, що ці дві умови тісно пов'язані між собою, взаємно впливають одна на одну.
Систематизуючи інформацію про педагогічні умови, що забезпечують диференційований підхід до організації навчання учнів, О.Я. Савченко зробив наступні висновки. Успішне здійснення диференційованого навчання можливе за умов, коли вчитель:
уміє передбачити труднощі, що можуть виникнути в дітей під час засвоєння матеріалу;
враховує загальну готовність своїх підопічних до наступної діяльності, тобто рівень сформованих знань, здатність самостійно працювати, ставлення до роботи;
поєднує фронтальну та індивідуально-групову роботу з учнями;
здійснює диференційований підхід систематично;
здійснює зворотний зв'язок з учнями;
проводить перспективний аналіз: для чого плануються завдання, чому їх треба використовувати на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках.
Отже, диференційований підхід - це такий підхід до навчання учнів, який передбачає глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за типологічними групами й організацію роботи цих груп для виконання спеціальних навчальних завдань, які сприяють їх розумовому розвитку.