Сторінка
2
Найбільш вдало, на наш погляд, трактує диференціацію навчання І. М. Чередов, який вказує, що це процес навчання, який передбачає глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за типологічними групами й організацію роботи цих груп для виконання спеціальних навчальних завдань, які сприяють їх розумовому розвитку.
Професор педагогіки О. І. Бугайов визначає диференціацію навчання як множинність та варіативність індивідуальних і
колективних шляхів до суспільно погоджених цілей загальної освіти, ї підкреслює, що диференціацію не слід розуміти як мету. Він показує на те, що "індивідуалізація навчання - мета, диференціація - це засіб її досягнення" [4, С.8 ]. Подібну думку висунув у свій час К. Д. Ушинський, який зазначив, що диференціація навчання - це засіб, що полегшує здійснення індивідуального підходу до учнів. Він писав: "При групповом й индивидуальном подходах учителя применяют особые приемы работы, позволяющие -улучшить формирование определенных сторон учебной деятельности школьников. Знание дифференцированно-групповых форм работы облегчает усилия преподавателей уменьшает число учеников, нуждающихся в особом, индивидуальном подходе, й позволяет скорее достичь желаемых целей обучения".
На те, що диференціація - це давно відомий і ефективний засіб Здійснення індивідуального підходу до організації навчальної діяльності, вказують і багато інших педагогів. А необхідність здійснення індивідуального підходу є, в свою чергу, безперечною й знаходяться педагоги, що сумніваються у правомірності й індивідуального підходу. Більшість освітян віддають свій голос за індивідуалізацію навчання. Перші говорять, що індивідуалізація й диференціація навчання - це порушення принципу єдності й загальної доступності школи для всіх дітей, відсутності соціальних, національних і станових (кастових) обмежень, загальності її шлей та завдань, принципів організації навчально-виховного процесу, для досягнення всіма учнями єдиного суспільно-необхідного загальноосвітньої підготовки й надання однакових прав усім школи. Другі (друга група педагогів) говорять про безпідставність вище зазначених тверджень і доводять, що врахування індивідуальних особливостей учнів необхідне для ефективності навчання і, взагалі, - для досягнення цілей освіти.
"Добре відомо, - пише Є. С. Рабунський, - і те, що не всі учні однаково швидко й успішно оволодівають загальноосвітніми й політехнічними знаннями, не всі відразу і в однаковій мірі привчаються любити працю на користь людям, батьківщині, досить складний шлях багатьох учнів до світоглядної й моральної дорослості. Причина, що визначає це явище, - в тому, що виховуюче й розвиваюче навчання впливає на особистість не безпосередньо, а через "внутрішні умови" її розвитку, які нескінченно різноманітні. Зрозуміло звідси, яке велике значення має індивідуальний підхід до учнів в їх, навчанні та вихованні", Потім Є. С. Рабунський зазначає, що необхідно забезпечити набуття учнями середньої освіти " з урахуванням потреб суспільства, здібностей і бажань учнів ", необхідно створити умови, що сприятимуть всебічному розвитку здібностей і творчій активності дітей, їх професійній орієнтації, а це не можливо без індивідуального підходу.
Необхідність здійснення індивідуального та диференційованого підходів підтверджується на практиці. Учителька Н. А. Елабугіна-Полєжаєва пише: "Частіше ми даємо загальне завдання класу. Для одних воно може бути легким, для інших - важким. Перші не тренують себе на важкому для них матеріалі, другі втрачають впевненість у своїх силах. І в результаті ні в тих, ні в інших не виробляється відповідальне відношення до того, що задається додому, і до учбової діяльності взагалі. 35-річна практика у школі впевнила мене в тому, що навичка самостійності в роботі, а це вміння доводити розпочату справу до кінця, краще формується через диференційовані домашні завдання з врахуванням індивідуальних особливостей учнів".
Отже досвід багатьох педагогів, приведені ними доводи красномовно свідчать про необхідність врахування індивідуальності кожного учня як виявлення особистості в її неповторності, унікальності, своєрідності, що і є індивідуальним підходом до учнів. Диференціація ж навчання є засобом здійснення індивідуалізації і являє собою врахування відмінностей між гомогенними або гетерогенними групами учнів за різними інтересами, рівнем розвитку, знань тощо.
Радує те, що є педагоги (і не мало), які розуміють велике значення диференційованого підходу до учнів. У педагогічній
літературі зазначається, що на сьогодні у творчому педагогічному
досвіді спостерігається зростання уваги до диференціації. Водночас автори статей і книжок зазначають про численні помилки, які
виникають при спробах деяких учителів диференціювати навчання.
Основні з цих помилок і проблем такі:
учителі диференціюють завдання епізодично;
не у всіх підручниках авторами передбачено різнорівневі завдання;
завдання з підручників в основному виконуються колективно або опрацьовується за спрощеною схемою: сильнішим учням дають більше за обсягом і складністю завдання, а слабшим - менше і простіше.
Ю.К. Бабанський попереджує, що диференційований підхід не можна зводити до простого спрощення або ускладнення завдань. Він пише: "Лейтмотивом диференціації в наших умовах є
Організація допомоги учням у навчанні, а не спрощення складності вимог ".
Диференційоване навчання - це робота на різному рівні з метою оволодіння єдиним програмовим матеріалом залежно від індивідуальних особливостей та підготовленості учнів.
Учителька С.П. Логачевська зазначає: " . головне завдання диференційованого навчання полягає в тому, щоб визначити для кожного школяра найпродуктивніший вид роботи на уроці і вдома; завдання диференційованого навчання не можна зводити лише до того, щоб пристосувати навчання до дитячих індивідуальних особливостей, а більш активно впливати на їх формування, забезпечувати максимальний розвиток позитивних рис, нахилів і здібностей. Зміст диференціації навчального процесу полягає у визначені дидактичних шляхів ліквідації прогалин у знаннях, використанні різноваріантних завдань, коригуванні діяльності".
Педагогічне керівництво диференційованим навчанням учнів, як вказує кандидат педагогічних наук Т.А. Логвіна-Бик, передбачає: психолого-педагогічний аналіз рівня розвитку й індивідуальних особливостей учнів, умовний розподіл учнів класу на динамічні групи; аналіз змісту програм підручників та посібників, визначення ступеня їх складності для засвоєння різними групами учнів; розробка загальної моделі диференціації змісту навчального матеріалу і його розподіл за часом, формами і методами реалізації; впровадження моделі педагогічного керівництва диференційованим навчанням учнів; оцінка результатів; корекція знань та вмінь учнів.
Педагогічне керівництво диференційованим навчанням здійснюється в декілька етапів. Основні з них такі:
діагностика рівня розвитку учнів, їх індивідуальних відмінностей, особливості розробки методик дослідження, їх використання та обробка результатів;