Сторінка
2

Педагогічні умови диференційованого підходу до організації навчання учнів на уроках біології

Найбільш вдало, на наш погляд, трактує диференціацію навчання І. М. Чередов, який вказує, що це процес навчання, який передбачає глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за типологічними групами й організацію роботи цих груп для виконання спеціальних навчальних завдань, які сприяють їх розумовому розвитку.

Професор педагогіки О. І. Бугайов визначає диференціацію навчання як множинність та варіативність індивідуальних і

колективних шляхів до суспільно погоджених цілей загальної освіти, ї підкреслює, що диференціацію не слід розуміти як мету. Він показує на те, що "індивідуалізація навчання - мета, диференціація - це засіб її досягнення" [4, С.8 ]. Подібну думку висунув у свій час К. Д. Ушинський, який зазначив, що диференціація навчання - це засіб, що полегшує здійснення індивідуального підходу до учнів. Він писав: "При групповом й индивидуальном подходах учителя применяют особые приемы работы, позволяющие -улучшить формирование определенных сторон учебной деятельности школьников. Знание дифференцированно-групповых форм работы облегчает усилия преподавателей уменьшает число учеников, нуждающихся в особом, индивидуальном подходе, й позволяет скорее достичь желаемых целей обучения".

На те, що диференціація - це давно відомий і ефективний засіб Здійснення індивідуального підходу до організації навчальної діяльності, вказують і багато інших педагогів. А необхідність здійснення індивідуального підходу є, в свою чергу, безперечною й знаходяться педагоги, що сумніваються у правомірності й індивідуального підходу. Більшість освітян віддають свій голос за індивідуалізацію навчання. Перші говорять, що індивідуалізація й диференціація навчання - це порушення принципу єдності й загальної доступності школи для всіх дітей, відсутності соціальних, національних і станових (кастових) обмежень, загальності її шлей та завдань, принципів організації навчально-виховного процесу, для досягнення всіма учнями єдиного суспільно-необхідного загальноосвітньої підготовки й надання однакових прав усім школи. Другі (друга група педагогів) говорять про безпідставність вище зазначених тверджень і доводять, що врахування індивідуальних особливостей учнів необхідне для ефективності навчання і, взагалі, - для досягнення цілей освіти.

"Добре відомо, - пише Є. С. Рабунський, - і те, що не всі учні однаково швидко й успішно оволодівають загальноосвітніми й політехнічними знаннями, не всі відразу і в однаковій мірі привчаються любити працю на користь людям, батьківщині, досить складний шлях багатьох учнів до світоглядної й моральної дорослості. Причина, що визначає це явище, - в тому, що виховуюче й розвиваюче навчання впливає на особистість не безпосередньо, а через "внутрішні умови" її розвитку, які нескінченно різноманітні. Зрозуміло звідси, яке велике значення має індивідуальний підхід до учнів в їх, навчанні та вихованні", Потім Є. С. Рабунський зазначає, що необхідно забезпечити набуття учнями середньої освіти " з урахуванням потреб суспільства, здібностей і бажань учнів ", необхідно створити умови, що сприятимуть всебічному розвитку здібностей і творчій активності дітей, їх професійній орієнтації, а це не можливо без індивідуального підходу.

Необхідність здійснення індивідуального та диференційованого підходів підтверджується на практиці. Учителька Н. А. Елабугіна-Полєжаєва пише: "Частіше ми даємо загальне завдання класу. Для одних воно може бути легким, для інших - важким. Перші не тренують себе на важкому для них матеріалі, другі втрачають впевненість у своїх силах. І в результаті ні в тих, ні в інших не виробляється відповідальне відношення до того, що задається додому, і до учбової діяльності взагалі. 35-річна практика у школі впевнила мене в тому, що навичка самостійності в роботі, а це вміння доводити розпочату справу до кінця, краще формується через диференційовані домашні завдання з врахуванням індивідуальних особливостей учнів".

Отже досвід багатьох педагогів, приведені ними доводи красномовно свідчать про необхідність врахування індивідуальності кожного учня як виявлення особистості в її неповторності, унікальності, своєрідності, що і є індивідуальним підходом до учнів. Диференціація ж навчання є засобом здійснення індивідуалізації і являє собою врахування відмінностей між гомогенними або гетерогенними групами учнів за різними інтересами, рівнем розвитку, знань тощо.

Радує те, що є педагоги (і не мало), які розуміють велике значення диференційованого підходу до учнів. У педагогічній

літературі зазначається, що на сьогодні у творчому педагогічному

досвіді спостерігається зростання уваги до диференціації. Водночас автори статей і книжок зазначають про численні помилки, які

виникають при спробах деяких учителів диференціювати навчання.

Основні з цих помилок і проблем такі:

учителі диференціюють завдання епізодично;

не у всіх підручниках авторами передбачено різнорівневі завдання;

завдання з підручників в основному виконуються колективно або опрацьовується за спрощеною схемою: сильнішим учням дають більше за обсягом і складністю завдання, а слабшим - менше і простіше.

Ю.К. Бабанський попереджує, що диференційований підхід не можна зводити до простого спрощення або ускладнення завдань. Він пише: "Лейтмотивом диференціації в наших умовах є

Організація допомоги учням у навчанні, а не спрощення складності вимог ".

Диференційоване навчання - це робота на різному рівні з метою оволодіння єдиним програмовим матеріалом залежно від індивідуальних особливостей та підготовленості учнів.

Учителька С.П. Логачевська зазначає: " . головне завдання диференційованого навчання полягає в тому, щоб визначити для кожного школяра найпродуктивніший вид роботи на уроці і вдома; завдання диференційованого навчання не можна зводити лише до того, щоб пристосувати навчання до дитячих індивідуальних особливостей, а більш активно впливати на їх формування, забезпечувати максимальний розвиток позитивних рис, нахилів і здібностей. Зміст диференціації навчального процесу полягає у визначені дидактичних шляхів ліквідації прогалин у знаннях, використанні різноваріантних завдань, коригуванні діяльності".

Педагогічне керівництво диференційованим навчанням учнів, як вказує кандидат педагогічних наук Т.А. Логвіна-Бик, передбачає: психолого-педагогічний аналіз рівня розвитку й індивідуальних особливостей учнів, умовний розподіл учнів класу на динамічні групи; аналіз змісту програм підручників та посібників, визначення ступеня їх складності для засвоєння різними групами учнів; розробка загальної моделі диференціації змісту навчального матеріалу і його розподіл за часом, формами і методами реалізації; впровадження моделі педагогічного керівництва диференційованим навчанням учнів; оцінка результатів; корекція знань та вмінь учнів.

Педагогічне керівництво диференційованим навчанням здійснюється в декілька етапів. Основні з них такі:

діагностика рівня розвитку учнів, їх індивідуальних відмінностей, особливості розробки методик дослідження, їх використання та обробка результатів;