Сторінка
2
За ст. 6 цього закону, структура місцевого самоврядування охоплює такі рівні:
– територіальні громади;
– сільські, селищні, міські ради;
– сільські, селищні, міські голови;
– виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
– районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
– органи самоорганізації населення.
Сільська, селищна, міська ради провадять свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також постійних комісій ради. Сесії скликаються: сільської, селищної, міської – відповідно сільським, селищним, міським головою. Сесія є правомочною, якщо у її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Рішення ради приймаються відкритим або таємним голосуванням. Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету, рада створює постійні комісії, які складаються з-поміж депутатів. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчий комітет складається з голови ради, керуючого справами (секретаря), а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради.
Обласні та районні ради конституйовані як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Очолює обласну, районну раду її голова, який обирається радою у межах терміну повноважень ради таємним голосуванням. Голова ради працює у раді на постійній основі. Обласна, районна рада може утворювати президію (колегію) ради у складі голови ради, його заступника, голів постійних комісій ради, уповноважених представників депутатських груп і фракцій, яка є дорадчим органом ради. Обласна, районна рада не утворюють власних виконавчих органів, а відповідні повноваження делегуються ними обласній, районній державній адміністрації.
Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади села, селища, міста відповідно. Голова здійснює три основні функції: представляє територіальну громаду у стосунках з іншими територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами і організаціями; головує на пленарних засіданнях відповідної ради, очолює виконавчий комітет відповідної ради.
З погляду формування фінансових ресурсів місцевого самоврядування важливо з’ясувати сфери компетенції та повноважень місцевого самоврядування. Стаття 143 Конституції України [5] та Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлюють найважливіші аспекти, що стосуються місцевого самоврядування:
– управління майном, що є в комунальній власності;
– затвердження програми соціально-економічного та культурного розвитку і контроль за їх виконанням;
– затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і кон-троль за їх виконанням;
– встановлення відповідних податків і зборів за чинним законодавством;
– забезпечення проведення та реалізації результатів місцевих референдумів;
– утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств;
– вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до їхньої компетенції.
Згідно з принципом розподілу повноважень окремо визначено компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування – сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови.
Отже, юридичне виокремлення місцевого самоврядування, розширення завдань і функцій, які покладаються на місцеві органи влади і самоврядування, виявилися передумовами запровадження адекватних змін у фінансовому забезпеченні реалізації відповідних владних повноважень.
Структура фінансових ресурсів територіальної громади охоплює: кошти місцевого бюджету, позабюджетні кошти місцевого самоврядування, кошти комунальних підприємств. Особливо важлива роль у фінансуванні місцевих органів влади належить місцевим бюджетам.
За статтею 1 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”, бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) являє собою план формування і використання фінансових ресурсів, необхідних для виконання функцій і повноважень місцевого самоврядування [6]. Отже дохідна база місцевих бюджетів має власні, закріплені та регулюючі дохідні джерела.
За статтею 63 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, джерелами формування дохідної частини є, по-перше, власні (місцеві податки і збори); по-друге, закріплені законом загальнодержавні податки і збори; по-третє, кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання з боку держави підтримки місцевому самоврядуванню; по-четверте, кошти, необхідні для фінансування витрат, пов’язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади [6]. Фінансова допомога держави може здійснюватись у формі дотацій або субвенцій.
Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Видаткова частина місцевих бюджетів (стаття 54 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”) включає видатки поточного бюджету і видатки розвитку [6]. Поточні видатки – це витрати місцевих бюджетів на фінансування мережі комунальних підприємств, установ, організацій та органів, що функціонували на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Видатки розвитку – це витрати місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, а саме: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням. Загальний стан і розвиток місцевих бюджетів визначається тим, які фінансові важелі мають у своєму розпорядженні місцеві органи державної влади.
Наведені законодавчі положення засвідчують виняткову важливість місцевих бюджетів та особливу роль, яку вони відіграють у перебігу соціально-економічних процесів у державі: