Сторінка
8
Підвищується точність упізнання об’єктів, причому спостерігаються якісні зміни у цьому процесі. Наприклад, першокласники, впізнаючи об’єкти, більше спираються на їх родові, загальні ознаки, а третьокласники більшою мірою зорієнтовані на аналіз, виділення в об’єктах специфічних видових та індивідуальних ознак.
Уявав цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, із характерними рисами некерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою та керованішою.
Інтенсивно формується і творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів.
Зростає швидкість утворення образів фантазії, а також вимогливість дітей до витворів власної уяви.
Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженішими.
Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність (успіхи і невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, перегляд телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).
Емоційну сферу молодших школярів складають нові переживання: здивування, сумніви, радощі пізнання, які, у свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.
Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх вияву іншими людьми (Н. Лейтес, П. Якобсон). Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які мають місце, є передусім розходження між претензіями і можливостями їх задовольнити, прагненням отримати вищу оцінку своїх особистісних якостей і реальними взаєминами з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.
Молодші школярі емоційно вразливі. В них розвивається почуття власної гідності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.
Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формуванні малих груп у класі та стихійних компаній. Взаємини у класі виступають фактором формування у дітей моральних почуттів, зокрема, почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком діти стають самокритичнішими.
Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого і виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.
Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку.
Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності їх виконання. Формуються такі вольові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.
Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально-виховної роботи.
Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, примхливість, упертість спостерігаються досить часто. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Водночас більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів.
Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Якщо у навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж успіхів, і подібні ситуацію вчитель до того ж постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види діяльності.
Специфічною для молодших школярів є, поряд з ігровою, художня діяльність. Діти із задоволенням малюють, ліплять, танцюють, співають, слухають казки. Вони здатні відчувати виразність епітетів і порівнянь, спроможні розповісти про свої враження. Виконання пісень і танцювальних рухів набуває виразності, що свідчить про вміння дітей передати своє ставлення до музики. Помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в сфері мелодичного слуху. Учні здатні вислухати невеликий твір від початку до кінця, запам'ятати і впізнати його.
Як правило, діти рано починають співати самі, наслідуючи маму, сестричку, аудіозапис. Але їхні пісеньки, здебільшого, не повторюють почуту мелодію, а співаються довільно, варіативно, залежно від настрою й обставин. Тобто, в них дитина мимоволі виявляє елементи творчості. Коли за допомогою вчителя учні дійдуть висновку, шо є мелодії сумні й веселі, спокійні й бадьорі тощо, їхні імпровізації стануть виразнішими й усвідомленішими. Цінність таких імпровізацій значна, адже вони приносять дітям естетичне задоволення і викликають захоплення музичними заняттями.
У розвитку творчих здібностей і здатності комбінувати музичний матеріал Б. Асаф’єв бачив один із шляхів музичного виховання дітей. «Виховувати музично-творчі навички слід, по-перше, тому, що кожний, хто хоч трохи відчув у будь-якій сфері мистецтва радість творчості, буде спроможним сприймати і цінувати все хороше, що робиться у цій сфері, і з більшою інтенсивністю, ніж той, хто тільки пасивно сприймає. Тому, як тільки у дітей накопичиться деяка достатня кількість слухових вражень, необхідно спробувати з ними імпровізувати». Музична творчість дітей може виявлятися у тій найпростішій сфері ритмоінтонації й формоутворенні, яка дістала назву «елементарного музикування».
Нерідко вважається, шо у дітей спочатку розвивається конкретне мислення, а вже потім – абстрактне. Така позиція надто прямолінійна, оскільки означена послідовність розвитку конкретного й абстрактного в мисленні дитини досить умовна. Учень спостерігає, порівнює, виділяє істотні ознаки, аналізує, узагальнює, щось відкриває для себе, тобто, в його свідомості нідбувається значна робота по осмисленню того, шо відбувається навколо нього. Тому не слід недооцінювати здібностей молоділих школярів до абстрактного мислення. Адже навіть дошкільники нерідко вражають досконалістю й логічністю своїх суджень стосовно того, що їх зацікавило. Згадаймо численні приклади блискучого логічного мислення дітей, зібрані в книзі К. Чуковського «Від двох до п'яти».
Музичне навчання учнів має бути цікавим і радісним. Діти приходять до школи з різними музичними задатками і різною музичною підготовкою. Але у всіх дітей є деякий досвід слухання інструментальної музики, співу пісень, бачення і виконання танців, крокування під музику тощо. Їм розповідають і читають однакові казки, книжки, вони переглядають одні й ті ж телепередачі для дітей, кінофільми та мультфільми, стикаються з різноманітними подібними життєвими ситуаціями. Тому запас художніх і життєвих вражень дітей хоча й відрізняється кількісно, але в якісному плані він приблизно однаковий у всіх. Так складається життєвий досвід дитини, близький життєвому досвіду інших дітей. Це дозволило Д. Кабалевському зробити висновок про те, шо в умовах загальноосвітньої школи в музично-виховній роботі слід виходити не із здібностей дітей і їх підготовки, а з їхнього життєвого досвіду.