Сторінка
8
Розвиток власне мовлення спрямовується на формування у дитини його основних функцій – позначення та комунікативної. Кожне використане у мовленні слово має певне значення, ним щось називається, за кожним словом ми «бачимо» предмет чи групу предметів, явиш. Слово узагальнює суттєві ознаки предметів. При цьому слова можуть мати різний рівень узагальненості. Наприклад слово «одяг» с більш загальним, ніж слово «плаття» і т.д.
У розумово відсталої дитини функція позначення в мовленні формується зі значними труднощами. Важливою передумовою становлення у неї зазначеної функції мовлення є ознайомлення з довкіллям, набуття досвіду дій з предметами навколишнього середовища, вивчення їх ознак та властивостей. Становлення функції позначення пов'язане з розвитком у дитини мислення, узагальнюючої діяльності, завдяки якій виділяються найсуттєвіші властивості предметів і явищ, відтак дитина починає розуміти їх суть.
Не менш важливе значення для підготовки розумово відсталої дитини до школи, до процесу спілкування з учителем та однолітками, є формування у неї комунікативної функції мовлення, яка має такі складові: інформаційну, виразну та впливу. Той, хто говорить, своїм мовленням завжди несе певну інформацію для іншого, показує певне ставлення до співрозмовника чи до предмета розмови, хоче певним чином вплинути на нього. Відповідно, дитину потрібно вчити висловлювати свою думку чи звернення до іншої людини, щоб було зрозуміло, про що вона хоче сказати, як ставиться до того, про що чи до кого говорить, чого хоче досягти в результаті спілкування. На цей напрямок розвивальної роботи батьки мають звертати особливу увагу, оскільки вони дуже добре розуміють дитину і без достатньої розгорнутості її мовлення, покладаючись на певний жест, звук, вираз обличчя, дію тощо. Так само і дитина розуміє маму навіть без слів. Тобто, цю особливість спілкування між дошкільником та її батьками необхідно поступово переборювати та досягати сформованості всіх сторін комунікативної функції мовлення.
Особливе значення для підготовки розумово відсталої дитини до школи має розвиток у неї вміння слухати іншу людину, розуміти звернене до неї мовлення, словесну інструкцію і діяти відповідно до неї. Дорослий, який спрямовуватиме свої зусилля у цьому напрямку, має починати з використання найпростіших звернень до дитини, вказівок, побудованих з одного-двох слів, і поступово переходити до більш складних. Бажано уникати використання вимог чи інструкцій, що містять кілька етапів досягнення основної мети. До таких інструкцій можемо звертатися поступово і лише за умови, що вони передбачають опору на вже набутий досвід дитини.
Увага – необхідна умова ефективного проходження всіх пізнавальних психічних процесів. За висловом К.Д. Ушинського, увага – це «ті єдині двері», через які знання входять у свідомість учнів, спрямованість та зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах. Увага присутня при пізнанні дійсності, у кожному виді діяльності. Без уваги неможливе й успішне навчання у школі. Однак увага може бути двох видів: мимовільна, яка виникає у людини сама по собі, без свідомого наміру, та довільна, яка свідомо спрямовується і регулюється людиною – вольова увага. У розумово відсталого дошкільника увага обох видів знаходиться на низькому рівні сформованості: він не може достатньо тривало зосереджуватися на об'єкті. тримати у полі зору кілька об'єктів одночасно, розподіляти між ними увагу. переключати її з одного об'єкта на інший, зосереджувати увагу на найважливіших об'єктах. Тому підготовка дитини до школи передбачає розвиток як мимовільної, так і довільної уваги у напрямку долання зазначених недоліків. Мимовільна увага виникає за безпосередньої дії зовнішніх об'єктів, тому важливо викликати увагу дитини, використовуючи різноманітні подразники, які діють на різні органи чуття (зір, слух та ін.) та їх властивості: раптовість подразника, його сила, зміна інтенсивності, положення у просторі, контрастність з тілом. Формування довільної уваги у розумово відсталої дитини пов'язується передусім з необхідністю викликати у дитини зацікавлене ставлення до виконання діяльності, яка потребує уважності, зосередженості, необхідності не відволікатися тощо.
Корекційне сімейне виховання
Виховання дитини з відхиленням в розвитку в сім’ї потребує не рідко великі затрати часу і сил. Батьки щоденно зіштовхуються з багато численними проблемами, що викликані як ураженням центральної нервової системи дитини, так і виникаючими в зв’язку з цим порушенням пізнавальної діяльності, емоційності, сенсорної, рухової і мовленнєвої сфер, порушенням поведінки, а також взаємовідношеннями в сім’ї, характером сімейного укладу.
Особливо важливе значення для виховання хворої дитини має характер її стосунків з мамою. Якщо у дитини, яка нормально розвивається первинні навики і вміння, починаючи від самообслуговування, розвиваються без спеціальної допомоги зі сторони дорослих, то для дитини з відхиленням в розвитку необхідна тривала і кваліфікована допомога близьких, а також їх терпіння і витримка. Батькам, і перш за все матері, не слід засмучуватись і падати в відчай, якщо результати цієї допомоги певний період майже не помітні. Вони обов’язково з’являться навіть у дітей з важкими формами нервово-психічної патології. Але при цьому, сім’ї потребують порад та допомоги спеціалістів: лікарів, педагогів, логопедів, психологів, консультантів з лікувальної фізкультури.
Виховання дітей з порушенням в розвитку пов’язане із щоденним доглядом за ними, тому виховання і догляд складають єдиний і нерозривний процес. Батькам слід пам’ятати, що саме вони, а не хтось інший можуть максимально допомогти своїй дитині. Її майбутнє перш за все в їхніх руках.
Виховання дитини з відхиленням в розвитку тісно пов’язане з укріпленням її здоров’я. І передусім слід влаштовувати режим її сну і харчування. Не слід привчати дитину спати на руках у матері. Це допустимо в самих крайніх випадках – коли дитина хвора. Вкладати дитину спати слід в один і той самий час. Перед нічним сном з дитиною слід погуляти, побавитись в спокійній, тихій грі; не слід перед сном збуджувати дитину ласками, дарувати нові іграшки, читати нові книжки. Бавитись краще в одну і цю ж гру, або читати добре знайому і улюблену книгу. Дорослий, який вкладає малюка спати, повинен бути спокійним.
Малюка з руховими розладами, особливо з дитячим церебральним паралічем, слід повертати у сні з одного боку на інший. Якщо дитина спить на животі, його голівка мусить бути повернута в сторону. Якщо це не так, необхідно слідкувати, щоб вночі він не спав на животі.
Якщо малюк спить більше норми, не хвилюйтесь, пам’ятайте, що його нервова система дуже слабка і потребує більше відпочинку.
Якщо у дитини судоми, матері слід бути особливо до неї уважною під час нічного сну; добре, якщо хтось з членів сім’ї спить в одній кімнаті з малюком.
Деякі діти з відхиленням в розвитку можуть, не просинаючись, кричати увісні, інколи, навіть, вставати і ходити по кімнаті. Якщо ці стани досить регулярні, виникають в один і цей же час після засинання, і особливо якщо в цей час дитина мочиться, батькам обов’язково слід проконсультуватись з лікарем, оскільки в таких випадках необхідне спеціальне лікування.