Сторінка
7

Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю

Уявлення є також важливою складовою знань людини, вони є необхідною умовою засвоєння знань у вигляді понять. Якщо дитина, засвоюючи те чи інше поняття, не уявляє собі, що за ним стоїть, то це може привести до формалізму знань. Тобто дитина називає слово, але не розуміє його значення. Відповідно, і використовує його неадекватно.

Розвиток уявлень у дитини має починатися з формування конкретних уявлень, у яких повною мірою та правильно відображались би всі ознаки предмета. Для тою, щоб виявити правильність її уявлення про предмет, з яким вона вже ознайомилася, дитині пропонується уявити та намалювати чи виліпити цей предмет, тобто зобразити у зовнішньому плані своє уявлення про нього. Звісно, щоб виліпити чи намалювати предмет за уявленням, потрібно, шоб дитина вже мала навички ліплення, малювання. По мірі опанування дошкільником мовлення, збагачення його словникового запасу, йому можна запропонувати описати словесно (розповісти) про те, що вона недавно бачила, про героя казки, яку йому читала мама та ін.

Поряд з роботою, спрямованою на формування у дитини правильних і повних уявлень, важливо, щоб у неї складалися і загальні уявлення про предмети чи групу предметів. При ознайомлені дитини з предметом необхідно звертати її увагу на найважливіші його властивості. Розвиткові узагальнення уявлень сприятиме і порівняння предметів, що мають найважливіші спільні властивості та несуттєві, за якими вони розрізняються. Після цього дитині пропонується порівняти предмети, що мають спільні другорядні властивості, але відмінні найважливіші.

Виявити, наскільки у дитини сформовані узагальнені уявлення, допоможе використання найпростіших загадок, у яких наводяться найважливіші ознаки або призначення того чи іншого предмета. Наприклад: «Дитина, яка носить платтячко, кіски з бантами та грається з ляльками – це…. (дівчинка)». «Всяк школяр його шанує, бо він пише, ще й малює. Хто ж цей, славний молодець Це ж звичайно… (олівець)».

Підготовка дитини до школи, розвиток у неї пізнавальної сфери психіки передбачає й формування мислення всіх видів: наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного. Наочно-дійове мислення полягає у розв'язанні мисленнєвих задач з опорою на безпосереднє сприймання предметів, дії з ними та на реальне їх перетворення. Особливістю цього виду мислення є те, що дитина може діяти методом проб і помилок – відбирати правильні дії і відкидати помилкові. У роботі з дошкільниками використовуються передусім задачі на застосування предметів як допоміжних засобів чи знарядь: наприклад, дістати м'ячик, який закотився далеко під шафу тощо. Дуже важливо створювати такі ситуації, у яких дитина мала б розв'язувати такі завдання, використовуючи різні способи (нахилитися, лягти на підлогу, дотягтися рукою, взяти, наприклад, віник чи інший довгий предмет), відібрала б найкращий і застосувала його надалі у відносно новій ситуації.

Більш складним для розумово відсталої дитини є наочно-образне мислення. Воно передбачає розв'язання задач подумки, опираючись на уявлення. Для розвитку у дитини цього виду мислення їй пропонується розв'язувати практичні задачі не діючи з реальними предметами, а з опорою на зображення ситуації на малюнку. При цьому важливо, щоб ці задачі раніше вже виконувалися дитиною в наочно-дійовому плані. До наочно-дійового плану розв'язання дитиною задачі дорослий звертаються і тоді, коли у неї виникають труднощі щодо її розв'язання у наочно-образному плані. Дошкільнику пропонується малюнок, на якому зображено кімнату. Далеко під шафою лежить м'ячик. Перед шафою сидить навколішки хлопчик, який тягнеться до м'ячика, але дістати його не може. Окрім цього на малюнку поряд із шафою зображено стілець і вішалку, на якій висить парасолька та сумка. У дитини, після того як вона розглянула малюнок, ви запитуєте, що потрібно зробити хлопчику, щоб дістати м'ячик. Якщо ваша дитина не може, розв'язати задачу, ви створюєте реальну ситуацію, яка показана на малюнку, і пропонуєте розв'язати її практично. Після знаходження потрібного рішення (можливо з вашою допомогою) ви знову пропонуєте розв'язати ту ж саму, а потім схожу задачу в наочно-образному плані, тобто з опорою на уявлення дитини.

На основі сформованих наочно-дійового та наочно-образного мислення, розвитку мовлення у дитини можливе поступове становлення елементів і найскладнішого виду мислення – словесно-логічного (або абстрактного) мислення. Воно передбачає розв'язання задач подумки, з допомогою логічних операцій з поняттями. Абстрактне мислення у розумово відсталих не лише дошкільників, а й школярів, викликає значні трудноті. Але це не виключає необхідності проведення роботи з його формування, оскільки участь цього виду мислення у шкільному навчанні є особливою. Розвиток же абстрактного мислення у дошкільника з метою його підготовки до школи – це передусім формування тих операцій, які забезпечують процес мислення дитини. До них відносяться:

– аналіз – мисленне розкладання предмета на частини, елементи, виділення в них ознак, властивостей;

– синтез – мисленне об'єднання окремих частин, елементів, ознак і властивостей предметів у єдине ціле;

– абстрагування – мисленне відокремлення одних ознак і властивостей від інших та від самих предметів, яким вони притаманні;

– узагальнення – мисленне знаходження загальних та істотних властивостей і відношень, що характеризують предмет;

– порівняння – мисленне знаходження спільного та відмінного між предметами;

– систематизація (класифікація, групування) мисленний розподіл предметів та явиш на групи і підгрупи залежно від спільного і відмінною в них;

– конкретизація – мисленне зосередження на часткових проявах загальних властивостей предметів, знаходження загального в частковому, конкретному.

Необхідною складовою підготовки дитини до школи є розвиток у неї мовлення. Оскільки мовлення – це процес застосування мови як засобу спілкування, мислення та обміну думками, підґрунтям його розвитку у дитини є засвоєння передусім мови.

Навчання мови передбачає засвоєння дитиною слів та граматичної будови мови. Засвоєння слів починається з опанування їх фонематичної (звукової) сторони. Надалі у дитини формується словник, який поділяється на активний (слова, якими вона користується у мовленні) і пасивний (слова, які вона знає, реагує на них, але не користується ними); слова поєднуються у словосполучення, речення. Одночасно зі збагаченням словника опановується семантична, тобто смислова, сторона мови – дитина засвоює значення слів, починає розуміти, що вони позначають. Наступним етапом у навчанні мови є опанування дитиною граматичної будови мови, а саме морфології (правил зміни слів) та синтаксису (правил сполучення слів у реченні).

Розвиток у дитини мовлення передбачає засвоєння мови за усіма складовими у зазначеній послідовності. І особлива роль у цьому процесі відводиться дорослому, який проводитиме цілеспрямовану роботу у зазначеному напрямку, постійно контролюючи не лише за накопиченням у словнику дитини нових слів, а й їх розумінням і правильним використанням у мовленні у плані вимови та відповідності предмета розмови. Не менш важливим є й правильне пов'язування слів у реченні, правильна побудова речення в цілому.