Сторінка
5
Надзвичайно важливим у становлення технічної навички письма є розвиток рухів пальців і кистей рук. Ці рухи розвиваються у дитини повільно, поступово впродовж усього дошкільного дитинства. Вченими (О.Р. Лурія, Ю.К. Лекомцев) було експериментально доведено, що дитячий малюнок - це своєрідне графічне мовлення, яке є передумовою майбутнього письма.
Підготовка дитини до опанування писемного мовлення розпочинається задовго до перших шкільних уроків з письма та читання і охоплює всі періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства. Перші навички оволодівання письмом дитина отримує у ранньому дитинстві.
Про сформованість передумов до опанування писемним мовленням у старшому дошкільному віці свідчить:
1. Наявність інтересу до друкованого слова та розуміння дитиною його значення у власному житті.
2. Цілісне сприймання на слух друкованого тексту, розуміння його змісту та емоційне ставлення до подій, що про них ідеться.
3. Уміння виділяти з мовного потоку речення, в реченнях розрізняти слова, у словах - склади, звуки.
Письмо, в свою чергу, відіграє велике значення в психічному розвитку дитини, оскільки розкриває перед нею нові форми спілкування з людьми, що її оточують, з однолітками, з навколишнім світом. Це дуже важливо, адже здібності дитини, як відомо, інтенсивно розкриваються лише в діяльності, яка їй подобається, викликає інтерес до себе.
Тільки інтерес породжує енергію власних бажань, що сприяє активному опануванню знань. Письмо дитини з тяжкими порушеннями мовлення молодшого шкільного віку - це перехід від ігрового відтворення графічних форм до використання графічних знаків (літер) як елементів мови .
Особливо слід зважати увагу на рівень сформованості в дитини активного ставлення до навчання будь чого взагалі. Адже це є показником сформованості певної оптимальної установки, відповідної спрямованості психічного процесу. Серед чинників, що сприяють виробленню такої установки, неабияке місце посідають методи впливу дорослого на формування свідомого ставлення дитини до оволодіння будь-яким видом діяльності, в тому числі й графічного відтворення літер. Одним із показників активності дитини є рівень її самостійності. Готуючи малят до оволодіння письмом, дорослий має пам’ятати, що такі діти не вміють активно спостерігати та аналізувати певне графічне зображення, не можуть самостійно його відтворити.
Не дивина, що підготовлена дитина легше адаптується до школи. Усвідомлюючи це, батьки заздалегідь починають вчити малят читати, лічити, розв'язувати нескладні задачі, а також писати. Але, щоб гарно й швидко писати, треба, крім терплячості та бажання, мати тверду руку. Проте лише дехто має її від народження, а здебільшого це, як і в спорті, досягається завдяки вправам.
Проблеми розвитку писемної мови у дітей здавна привертають увагу психологів і педагогів. Педагоги шукають ефективні шляхи навчання малят письму. Психологів цей процес цікавить і як окремий випадок, що дає змогу розширити знання про вікові можливості та особливості засвоєння знань про мовну дійсність та її елементи, і як важливий аспект розумового розвитку дитини. З'ясування цього питання має теоретичне і практичне значення для розв'язання проблем підготовки дошкільнят до навчання у школі.
У зв’язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу навчання, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному рівнем розвитку логопедії як науки.
Інтенсифікація навчально-виховного процесу дітей з тяжкими вадами мовлення (далі ТВМ) вимагає проведення низки досліджень, спрямованих на вдосконалення системи їх навчання і виховання в сучасних умовах розбудови нашої держави. Вирішення цієї важливої психолого-педагогічної проблеми є надзвичайно актуальним завданням і у спеціальній школі для дітей із ТВМ, де рівень засвоєння знань значною мірою обумовлює якісне оволодіння усіма навчальними дисциплінами, збагачення знаннями про оточуючу дійсність.
Писемне мовлення як одна з форм мовленнєвої діяльності - важливий засіб комунікації і здобування знань, особливо в період шкільного навчання. Повноцінне оволодіння ним є не тільки освітнім, а й соціальним завданням.
Проблема мовленнєвої підготовки дітей молодшого шкільного віку залишається однією з найактуальніших не лише у психології, лінгвістиці, педагогіці, а й в логопедії. Конкретні вимоги до мовленнєвого розвитку особистості (мовленнєвої готовності) як кінцевого результату цього вікового етапу ми знаходимо у змісті базового компонента дошкільної та шкільної освіти, що передбачає вміння адекватно й доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і допоміжні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.
Підготовка дитини до опанування писемного мовлення розпочинається задовго до перших шкільних уроків з письма та читання і охоплює всі періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства. Перші навички оволодівання письмом дитина отримує у ранньому дитинстві.
Готовність дітей з тяжкими порушеннями до оволодіння самостійним писемним мовленням
Під мовленнєвою готовністю дітей до оволодіння самостійним писемним мовленням вчені (А. Богуш, М. Вашуленко, В. Гербова, Л. Дейниченко, А. Іваненко, Н. Орланова) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища. В контексті проблем спеціальної дидактики дослідники (Є. Соботович, Р. Левіна, Л. Спірова, В. Тарасун, Г. Чіркіна, Н. Нікашина, М. Шеремет) зазначають, що підготовка до навчання дітей з ТВМ у спеціальних загальноосвітніх закладах охоплює корекцію та розвиток фонетико-фонематичної системи; збагачення словника; удосконалення граматичної будови мовлення; розвиток комунікативних навичок.
На нашу думку, необхідно визначити закономірності та умови формування мовленнєвої готовності у дітей з тяжкими порушеннями мовлення в період початкового шкільного навчання, а саме специфіку корекційно-попереджувального навчання дітей з тяжкими вадами мовлення опануванню писемним мовленням в цілісному процесі підготовки до оволодіння письмом.
В дослідженнях Л. Федоренко виділяються закономірності засвоєння дитиною шкільного віку рідної мови: вміння артикулювати звуки, координувати мовленнєво-рухові та слухові відчуття; розуміння лексичного та граматичного значення різного ступеня узагальнення; відчуття виразності інтонаційних засобів мовлення; чуття мови, від якого залежить засвоєння норми літературної мови; достатній розвиток координації між усним і писемним мовленням, достатні мовленнєві навички. Узагальнюючи визначені наукові дані, ми вважаємо доцільним трансформувати їх, як закономірність формування мовленнєвої готовності дітей із тяжкими порушеннями мовлення до оволодіння самостійним писемним мовленням.