Сторінка
4

Методика розвитку діалогічного мовлення дошкільників

Більшість учених (Д.Х.Баранник, І.К.Білодід, Є.М.Верещагін, І.О. Зимняя, О.О.Леонтьєв, О.О.Потебня, Л.В.Щерба та ін.) сходяться на тому, що мова – специфічно людський, найважливіший засіб спілкування між членами певного колективу, а мовлення – практичне користування мовою з різними комунікативними, виражальними й пізнавальними цілями. Крім термінів „мова”, „мовлення”, у науковий обіг уведено поняття „мовленнєва діяльність”. Л.В.Щерба розглядає мовленнєву діяльність у трьох аспектах: „мовленнєва організація”, „мовна система”, „мовний матеріал”. Під мовною організацією автор розуміє організацію індивіда; під мовною системою - узагальнення правил; під мовним матеріалом - мовленнєву діяльність. Мовленнєва діяльність як процес установлення комунікації має два взаємопов’язаних боки: видачу інформації (кодування) та її сприймання і розуміння (декодування). До структури мовленнєвої діяльності входять: мовленнєвий акт, мовленнєві дії та операції, мовленнєва ситуація. Як бачимо, співвідношення понять „мова”, „мовлення” і „діяльність” не є простим, між ними існують складні діалектичні взаємовідносини, у яких відбивається методологічний принцип взаємозв’язку свідомості, особистості, мови й діяльності. Водночас простежується взаємозв’язок мови і мовлення з різними видами діяльності, особливо яскраво такий взаємозв’язок виступає на етапі дошкільного дитинства. Це дало підставу для виокремлення таких видів дитячої діяльності, як художньо-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва, мовленнєвотворча, мовленнєво-ігрова, що і стало предметом нашого подальшого дослідження.

За характером мовленнєвого спілкування мовленнєва діяльність розподіляється на види, що реалізують усне спілкування (слухання, говоріння) та ті, що реалізують письмове спілкування (читання, письмо).

Види усного спілкування характеризуються складною розумовою діяльністю з опорою на внутрішнє мовлення і механізм прогнозування. Єдине їх розмежування – це породження висловлювань для говоріння і сприйняття мовлення для слухання. У методичному відношенні важливим є те, що слухання і говоріння перебувають у тісному взаємозв’язку і сприяють розвитку один одного у процесі навчання. Відтак, будь-яка мовленнєва діяльність зазвичай забезпечується спільною роботою декількох аналізаторів, об’єднаних "єдиною робочою дією". Однак функція кожного аналізатора в будь-якому виді мовленнєвої діяльності залишається тільки диференційною, а взаємозв’язок між аналізаторами - динамічним, руховим, що змінюється при переході від одного виду мовленнєвої діяльності до іншої.

У системі взаємодії різних видів діяльності за функціональними ознаками пріоритетними є такі види, як пізнавальна, мовленнєва і комунікативна, оскільки вони супроводжують усі види діяльності. Стосовно дітей дошкільного віку серед пріоритетних, стрижневих і взаємопов’язувальних, без сумніву, виступає ігрова діяльність. У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність і водночас спрямовують розвиток гри. Гра – перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та вільними висловлюваннями дітей.

Дослідженню гри як провідної діяльності дошкільників присвячені праці Ш.О.Амонашвілі, Л.В.Артемової, Т.О.Маркової, Д.Т. Менджерицької, Є.І.Тихеєвої, О.І.Сорокіної, Є.І.Удальцової, О.П.Усової та ін. Учені дійшли висновку, що гра може виступати засобом, який пов’язує різні види діяльності: ігрову, комунікативно-мовленнєву і навчально-мовленнєву. Виокремивши гру як вид діяльності, що посідає найважливіше місце в розвитку дітей дошкільного віку, зауважимо, що гра дитини – це не тільки згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і відображення в мовленнєвому плані; вона є найефективнішим засобом вияву мовленнєвої активності дітей. Гра є інтерактивною, оскільки для того, щоб гратися, дитина повинна взаємодіяти з різними предметами та іншими особами, впливати на цю особу або предмет, реагувати на зміни, які вона викликає. Ця діяльність є взаємною, навіть, предмети “реагують”, коли з ними грають. Гра є відкритою, образною, виразною, творчою, різноманітною. У найкращому варіанті відсутні переможці й переможені. Коли діти граються, вони зайняті процесом, де все, що вони роблять (якщо це не завдає шкоди їм та тим, хто їх оточує), є прийнятним і характеризує цінність цієї діяльності. Водночас тільки грою діяльність дитини не обмежується. Доведено, що оволодіння діяльністю охоплює такі взаємопов′язані між собою базисні властивості особистості: ініціативність, активність, свободу вибору й відповідальність. Дитина усвідомлює себе як індивідуальність тоді, коли може здійснити діяльність за своєю ініціативою й уявити собі її наслідки. Це дитина може зробити тільки завдяки мовленню, що супроводжує всі види діяльності. У грі дитина спілкується з іншими її учасниками. Відтак, М.І.Лісіна в результаті довготривалих досліджень дійшла висновку про наявність ще одного виду провідної діяльності – спілкування, яке супроводжує ігрову та інші види діяльності. Її погляд на діяльність спілкування як провідний вид підтримують і такі вчені, як Б.Г.Ананьєв, О.О.Бодальов, Т.В. Драгунова, Д.Б.Ельконін, Р.А.Максимова, Т.Ф.Федотова та ін.

Психологи розуміють спілкування (О.О. Бодальов, Р.А. Максимова, Т.Ф. Федотова) як один з видів людської діяльності, в ході якої відбувається пізнання фактів дійсності й формується суб’єктивне ставлення до неї. Мовленнєве спілкування – одна з найбільш складних і досконалих форм спілкування. Спілкування як і будь-який інший вид діяльності має мотив, предмет, зміст, засоби, результат. Предметом спілкування є інша людина, партнер, який одночасно виступає і суб’єктом спілкування. Потреба спілкування визначається як бажання і прагнення людини до пізнання, оцінки інших. Згідно з концепцією О.О.Леонтьєва, мотивами можуть бути якості партнера, що стимулюють спілкування. Дослідник уважає, що для досягнення ефективності спільної діяльності необхідно, щоб її учасники правильно розуміли й оцінювали себе і своїх партнерів. Суб′єктивне переживання, потреба у спілкуванні виступають як інтерес до інших людей, спільних дій (бажання розповісти, домовитись у грі). Отже, можна вести мову про мовленнєво-ігрову діяльність як різновид діяльності дітей дошкільного віку і водночас ефективний засіб мовленнєвого розвитку дитини. Ігрова діяльність дозволяє створити життєві ситуації, що стимулюють мовленнєву активність та спілкування дітей і сприятимуть мовному і лінгвістичному розвитку дітей.

Мовленнєво-ігрова діяльність - двокомпонентний утвір, основою якого є розвиток дитячого мовлення засобами гри. Як складне педагогічне явище, мовленнєво-ігрова діяльність базується на ігрових методах навчання дітей дошкільного віку.

Словесна гра – це гра, змістом якої виступає мовленнєве висловлювання; засобом реалізації ігрової дії та ігрового задуму є слово; результатом гри – породження нового висловлювання – тексту. Це природний спосіб організації спілкування дітей дошкільного віку, оскільки гра невимушено залучає дітей в міжособистісне спілкування. Поруч із словесними іграми у психологічній та лінгвістичній літературі використовують термін “вербальні ігри”.