Сторінка
2
Виховання в первісному суспільстві має суспільний характер і разом з тим залишає значне місце самостійності дитини. З раннього віку діти, особливо хлопчики, стають в значній мірі самостійними: з 3-4 років починають полювати, керують човном, в 6-8 років ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість.
До 10-12 років діти значною мірою володіли певною сумою духовного знання: вони знали всі родові звичаї, легенди, казки і пісні свого племені, а також засвоювали ті знання людей, які дають контакти в товаристві дорослих: в мандрівках, на полюванні, рибальстві, святах тощо.
Завданням першої в історії людства школи в Шумерії, стала передача учням того рівня наукових знань, якого зміг досягти народ на перших ступенях розвитку цивілізації (з ботаніки, зоології, географії і мінералогії, математики, граматики, літератури), і не лише передача, а й прагнення навчити і виховати покоління, яке в майбутньому вдосконалить ці знання і буде сприяти їх засвоєнню наступними поколіннями. На думку Демокріта виховання і навчання не тільки облагороджують людину.
Розвивають її розумі «ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їх не вчити»), але і роблять людину щасливою. Тому обов'язок дорослих-дати можливість дітям учитися. Особливої ваги він надавав не кількості різноманітних знань, а розвитку мислення. Шлях до мудрості, на думку Демокріта, лежить через наполегливу працю, навчання, оскільки хорошими людьми «стають більше від вправляння, чим від природи».
Римська теоретична педагогічна думка найбільш яскраво представлена творами Марка Фабія Квінтіліана і, насамперед, працею „Виховання оратора". Дуже цінною є вимога Квінтіліана, щоб основи навчання закладались міцно, не поспішаючи, бо похапливість і швидкість шкідливо позначаються надалі. Він вимагає широкої програми навчання як в граматичній, так і в риторичній школах. Основними методами навчання Квінтіліан вважав наслідування, повчання і вправи. Основний критерій якості книг Квінтіліан зводить до вимоги повного розуміння прочитаного тексту.
Він вважав, що всі діти, за рідкісним винятком, наділені здібностями до освіти. Тупість і нездібність - рідкісне явище. Через це він вважає необхідним максимально індивідуалізувати підходи не лише до різних категорій дітей, але навіть до тієї самої дитини в залежності від періоду її розвитку. Розумові сили дитини такі багаті, що не можна її задовольнити лише самою наукою; займаючись одним предметом, розглядаючи його одночасно з різних боків, можна досягти одночасного вивчення багатьох наук. Зміна розумових утруднень не тільки не є перешкодою, а навпаки, підносить мислення.
Квінтіліан намагається встановити залежність між перевантаженням учнів учбовим матеріалом та їх неминучою пасивністю. Учень, на його думку, повинен бути поставленим в такі умови роботи, які забезпечують йому можливість самостійного, творчого ставлення до навчального матеріалу, однією з умов чого є необхідність суворо обмежувати цей матеріал в обсязі. Він вважає, що дитячим головам шкодить надмірна вимогливість учителя, оскільки від неї народжується боязкість, зневіра і, нарешті, огида до навчання.
Я.А.Коменський великого значення надавав самостійній роботі у вигляді вивчення учнями першоджерел і діяльної участі в обговоренні питань, що виникають у звязку з вивченням першоджерел. Я.А. Коменський пропонує самим читати вдома зразкових письменників на ту тему, про яку професор публічно вів мову. Освіту в академіях Я.А. Коменський пропонує завершувати подорожами, які розширюють знання, дають можливість самостійно зібрати матеріал для написання наукової роботи
Таким чином, система шкільної освіти за Я. А. Коменським характеризується чіткістю, завершеністю, розрахована на те, щоб навчити дітей і молодь самостійно коритись мудрим вказівкам не з „ослячою готовністю", а з любові до народу і мала на меті перетворити школу в місце наполегливої праці, яка дає щастя і радість.
Д.Локк намагався організувати навчання так, щоб не вихователеві доводилось закликати дитину вчитися, а щоб вона сама просила його навчити. Дотримуючись таких прийомів, можна збудити в дитині бажання навчитися всього, чого б ви хотіли її навчити.
У дітей треба виховати охоту, бажання до навчання. Відстоюючи це положення, Д.Локк впадає в шкідливу крайність, вимагаючи, щоб початкове навчання читання та лічби було перетворене в цікаву гру. Великого значення в навчанні надає Локк дитячій допитливості.
Якщо дитина звертається до вихователя з питаннями, то на думку Руссо, відповідати треба в такому обсязі, щоб живити в ній допитливість, а не перенасичувати її. Якщо ж дитина починає засипати вихователя нерозумними питаннями, прагнучи підпорядкувати його своїм запитам, слід зупинитись. Варто звернути більшу увагу на мотив, що примушує дитину говорити, ніж на слова, які вона проголошує. Менше за все вихователь повинен вказувати на те, що вихованець повинен вивчати: це його справа - хотіти, шукати, знаходити; справа ж вихователя зробити навчання доступним для дитини, штучно зародити в ній це бажання і дати їй засоби задовольнити його.
Створення внутрішнього середовища при наявності в ній пізнавального інтересу завжди продуктивно для протікання діяльності, викликає підйом сил учнів. Таким чином, формуючи пізнавальний інтерес, вчитель забезпечує сприятливу атмосферу навчання, спонукати своїх учнів до розв'язання тих цілей і завдань, які ставляться навчанням. Н.І.Новіков вважав, що важливо розвивати у дітей цікавість, привчаючи їх до знань, збагачувати розум і приносячи цим задоволення. Цікавість він ототожнював з потребою в збагаченні розуму і серця. Умовою розвитку цікавості він вважав знання вчителем сил і здібностей, які дасть спостереження за заняттями дитини „по натуральному спонукати", виражати інтерес, увагу до вивченого. Увага, яка підтримується привабливістю, спонукає дітей всесторонньо поглиблюватись у те, що вивчається.
Усвідомивши і відчувши користь, дитина охоче набуває знань. Так закріплюється цікавість, яка перетворюється в схильність до занять. Ним було відмічено, що перші приємні знання і уявлення вражають через почуття і зберігаються в душі дитини.
В людині, стверджував В.Ф.Одоевский, закладено прагнення до знань. Цікавість , на його думку - одна із форм потреби людини, яка виходить із свідомості і осмислення суб'єктом вроджених ідей і звірення їх у вольових процесах з оточуючою дійсністю. Освідомлення і осмислення включає мислення, пам'ять , уявлення, а тому поступове задоволення цікавістю приводить їх до розвитку.
Ідею шляху від зацікавленості до самоосвіти озброївшись розумінням дійсності і підводячи до морального вдосконалення, захищав видатний педагог і методист Н.Ф. Бунаков. Він виводив зацікавленість із відчуттів. Початок навчання повинен бути наочним. Спостережене, а потім вже викладене в книзі для дітей не замінене без інтересу. Шлях від спостереження до прочитаного сприяє роздумам дітей, які більше думають і віддають облік в прочитаному. Якщо предмет не викликає інтересу і задоволення, діти не можуть зосередитись на ньому вольових зусиль. Інтерес розвиває самостійність, відволікає від дурних почуттів і бажань, від неземних мотивів, впливу на мораль. Важливо, щоб не тільки уроки, але і домашня робота заманювала учня розвиваючи його самостійність, була б цікавою і підсильною для дитини. Непосильна робота не може бути цікавою, не може інтересувати і зацікавлювати, а без цього домашнє завдання залишиться невиконаним. Інтерес до знання розкриває здібності до самостійного розширення розумового кругозору, воно може збудити допитливість думки, уважне і вдумливе відношення до природи і життя, розширити інтерес учня до широких суспільних інтересів.