Сторінка
5

Організація продуктивної самостійної діяльності молодших школярів у навчальному процесі сучасної початкової школи

Щоб самостійна робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.

Самостійна робота на уроці - органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель має:

- визначити її місце в структурі уроку;

- знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

- передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей;

- правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи;

- дібрати потрібний дидактичний матеріал;

- знайти раціональний спосіб перевірки роботи. Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Самостійну роботу залежно від її мети можна проводити на різних етапах уроку . Найчастіше вчителі відносять її до закріплення і повторення. І дуже рідко - до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй слід пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.

Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам'яті: здорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання.

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання ( йдеться про розробку навчальних завдань, їх формування, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу).

Психолого-педагогічні особливості самостійної учбової діяльності молодших школярів

Головний стимул навчання в нашій школі - моральний, і в першу чергу -зацікавленість навчання. Навчити дітей вчитися, прищепити їм стійкий інтерес до знань та прагнення самостійно збагачуватись ними - одна з основних проблем.

У молодших школярів формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для успішного засвоєння курсу середньої школи, розвиваються пізнавальні сили й здібності, закріплюються їхні вміння й навички самостійного засвоєння й осмислення навчального матеріалу. Обов'язковою умовою виховання цих якостей є підвищення пізнавальної активності учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів.

Видатний педагог В.О.Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа має бути справжнім домом радості.

Щоб реалізувати цю вимогу, треба знати пізнавальні інтереси молодших школярів: який навчальний предмет найбільш подобається учневі і чому, про що хотів би він дізнатися на уроках, прочитати в книгах, чим любить займатись у вільний час.

Пізнавальна активність особи є умовою її духовного розвитку. Оволодіння духовною культурою суспільства помітно впливає на ієрархію потреб, мотивів, інтересів суб'єкта, що, в свою чергу, обумовлює якість не тільки професійної роботи, а й характер занять у вільний час, що являє собою, з одного боку, умову для задоволення духовних потреб особи, а з іншого - є засобом її самореалізації, самовиявлення.

Формування пізнавальної активності особи тісно пов'язане з вихованням самостійності, ініціативи, сумлінності, сили волі та інших рис характеру людини, бо активність як риса людини припускає, що учень стає

суб'єктом діяльності і керує своїм особистим розвитком з урахуванням загальнолюдських цінностей, вимог суспільства. Пізнавальна активність учнів є важливим засобом поліпшення і в той же час показником ефективності навчально-виховного процесу школи, оскільки вона:

а) стимулює розвиток самостійності учнів, їхній творчий підхід до оволодіння змістом освіти;

б) забезпечує сприятливий мікроклімат для учня в класі

Мислення і знання, пізнання і діяльність учня в ході виконання ним самостійної роботи, їх взаємовідношення, взаємозв'язок, їх одиничність в параметрі окремих актів пізнання найбільш повно прослідковується в розімкнутому ланцюгу пізнавального процесу школяра. В одному випадку учень, виконує той чи інший вид самостійної роботи, добуває нові знання. Вони виступають по відношенню до самого процесу пізнання учня як результат пошуку. В других - ці знання, застосовуються учнем в ході вивчення, дослідження нових явищ, подій чи процесів, виступають по відношенню до нових здобутих знань як спосіб діяльності. Потім ті знання в ході своєї подальшої пізнавальної діяльності використовуються учнями, « як алгебраїчний, функціональний і алгоритмічний підходи при вивченні математики і інших наук.»

Мислення і знання, пізнання і діяльність, не будучи тотожними, разом з тим є нероздільними один від одного і завжди знаходяться в діалектичному взаємозв'язку, взаємозалежності. Цей взаємозв'язок і діалектична взаємозалежність виражаються перш за все в тому, що « .там, де мислення виступає як відкриття нових знань , воно разом з тим є і використанням вже набутих знань.» Це , звичайно , не значить , що мислення і є функціонування знань , що зводиться до нього. Але це закономірно, « якщо під цим розуміється, що функціонування знань і є мислення, припускає його». (С.Л. Рубінштейн )

В приведених положеннях С. Л. Рубінштейна мова йде по суті про один і той же психічний процес ( про мислення ), яке проходить на різних рівнях. В першому випадку мислення розглядається просто як функціоноване (актуалізація ), пригадування знань, а в навчальному процесі у відтворені їх в усному чи письмовому вигляді. Незважаючи на те, що на перший план виступає в даному випадку актуалізація, пригадування знань, немає ніякої підстави розглядати цей процес як чистий репродуктивний акт пам’яті. Поряд з репродуктивними актами пам’яті тут спостерігається актуалізація тих знань, які дозволяють школяру самостійно осмислювати внутрішню структуру матеріалу який вивчається, давати опис подій з об'єктом вивчення, піддати їх аналізу, передбачити і проаналізувати можливий кінець. В самій актуалізації знань і використання їх учнями в якості метода діяльності ще не спостерігається чи майже не спостерігається процесу кумуляції знань чи , по висловленню С.Л. Рубінштейна, мислення ще не « виступає як відкриття нових знань», воно само ще не «доходить до знань», не « відкриває їх». Психологи називають такий підхід репродуктивним. Більш високий рівень мислення - продуктивний і характеризується тим, що мислення на даному рівні виступає вже як «продуктивний процес, здатний приводити до нових знань». Він виступає тоді, коли учень актуалізує ті знання, які необхідні йому для розв'язання даних завдань. І тут, аналізує і завдання і знання, відбирає із великої кількості знань ті, які можуть бути прийняті ним при розв'язанні даних завдань, учень спів ставляє завдання і знання, аналізує умови завдань і відкриває потенційні можливості знань як інструменту розв'язання завдань. В цьому випадку мислення суб'єкта припускає відкриття нових знань і протікає воно на рівні продуктивного мислення. «Тут «застосування» виступає як єдність, нерозчленоване і далі не аналізоване, розумове діяння» яким прояснюється в кінцевій інтонації утворені поняття». Між цими двома видами мислення пролягає відмінність. Вона проявляється в тих діях, до яких приходить учень при розв'язані пізнавальних завдань, і в результаті діяльності.