Сторінка
1

Використання ідей інтеграції філологічних дисциплін у практиці сучасного заняття

Відродження й розбудова національної системи освіти спонукають до перегляду форм освітньо-виховного процесу на різних ступенях його запровадження. Особливо гостро в останні десятиліття постало питання концептуальної основи педагогічної освіти. Саме тому основними шляхами реформування вищої школи є «органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розробок та здобутків педагогів-новаторів», «відбір і структурування навчально-виховного матеріалу на засадах диференціації та інтеграції».

Очевидним є те, що принцип освіти, коли всі проблеми намагаються розв’язати додаванням нових тем у діючі програми й введенням нових предметів у навчальні плани, себе вичерпав. Інтенсифікація ж навчально- виховного процесу, диференціація навчання, поглиблене вивчення предметів гуманітарного циклу, введення кредитно-модульної системи вимагає постійного пошуку можливостей надання якісної сучасної освіти. Таке завдання може виконати інтеграція, проведена на різних рівнях. Проте питання широкої міждисциплінарної інтеграції відзначається надзвичайно гострою дискусійністю. Тільки наукове вивчення та експериментальне дослідження цієї новації дасть змогу позитивно використати її в педагогічному процесі.

Реалізація ідей інтеграції сучасного викладання у вищих навчальних закладах передбачає докорінну перебудову не лише педагогічного мислення, а й усієї системи освіти – вихід викладача за межі власного предмета.

Т. П. Усатенко зазначає: “Інтеграція вимагає осмислення вчителем фактичного матеріалу з позиції не лише педагогіки, а й філософії, розширення загального світогляду і знань з інших предметів, здійснення міжпредметних зв’язків і усвідомлення місця своєї дисципліни в загальній системі культури”. У зв’язку з цим особливо гостро постає питання нової методології, спрямованої на здійснення вимог інтеграційної освіти, глибоких наукових пошуків у галузі методики викладання.

Процес інтеграції в межах системи явище не нове. Воно використовувалось ще з часів К. Д. Ушинського. Велике зацікавлення у нас викликає перше пореволюційне десятиліття, коли закладалися підвалини шкільної справи. Інтеграцію було взято за основу комплексних програм 20-х років. Побудовані на основі глибокої міждисциплінарної інтеграції, вони, на жаль, виявились непродуктивними для навчання й розвитку учнів, бо не давали систематичних, ґрунтовних знань і вмінь. Сьогодні явище інтеграції у вищій школі також викликає багато суперечок і має як активних прихильників серед викладачів, так і противників. Незважаючи на постановку цієї проблеми на державну основу, рівень вивчення її на сьогодні є мінімальним. Впроваджені десятиліття тому у відповідь на слова тогочасного Міністра народної освіти України В. І. Лугового про те, що «головні напрямки роботи полягають в інтеграції навчальних предметів», інтегровані курси відзначались безсистемністю, пристосуванням до застарілих засобів навчання, а тому й низькою якістю знань студентів. Не було створено ні навчальної, ні матеріальної бази, бракувало необхідної літератури, фундаментальних досліджень щодо сучасної інтеграційної освіти. Саме тому інтеграція сьогодні викликає скептичне ставлення у вчителів та викладачів. Науковці визнають, що вчителі-практики випередили їх у пошуках. Окремі розробки щодо інтеграції у початковій школі знаходимо в роботах О.Я. Савченка, Н.Свєтловської, Н.М. Бібіка. Цікавими є думки щодо проблеми інтеграції в шкільному навчанні Ю.М.Калягіна, О.Л. Алєксєєнка, Т.П. Усатенко. Проте найменше досліджені можливості інтеграції у вищій школі. Тому вважаємо, що дослідження з даної проблеми є не лише доцільним, а й необхідним в умовах сучасного розвитку освіти.

Ми пропонуємо розглянути продуктивність інтеграційних процесів, їх можливості на різних рівнях побудови об’єктів інтеграції, що стосуються філологічної освіти студента педагогічного коледжу.

Підставою для розвитку процесів інтеграції та ефективним засобом формування інтегрованих умінь і навичок є різноманітні міжпредметні зв’язки. Саме визначення спільних рис між окремими дисциплінами дає можливість для інтеграції. Проте ототожнення міжпредметних зв’язків та інтеграції, що часто трапляється на практиці, є помилковим. О.Я.Савченко так формулює визначення змісту цих методичних понять: “Насамперед, міжпредметні зв’язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів. Ці завдання мають допоміжне значення. Це окремі короткочасні елементи уроку, які сприяють глибинному сприйманню і осмисленню понять, що вивчаються.

Якщо зміст заняття зінтегровано з різних видів діяльності для створення в свідомості та уяві дітей літературно-художнього образу . – урок інтегрованого змісту. Особливість полягає в тому, що тут поєднуються блоки знань з різних предметів».

Завдання щодо всебічного розвитку студента вимагають не стільки знань з чітко визначеного предмета, скільки виходу за межі цих знань, уявлення окремої дисципліни як необхідної сходинки для розвитку на новому рівні. Впроваджуючи ж лише міжпредметні зв’язки, кожен викладач формує у студентів насамперед знання зі свого предмету, а не про світ у цілому.

Інтеграція у межах заняття – це об’єднуюча ланка в інтегрованому блоці. Саме можливість поєднати матеріал з різних дисциплін у межах заняття з метою інформаційного й емоційного збагачення мислення, почуттів студентів дала змогу говорити про широкий рівень інтеграції в навчанні. Сьогодні практикуються різноманітні варіанти проведення інтегрованих занять. На одному чи кількох заняттях інтегрують не лише два, а й три, чотири, п’ять предметів.

В умовах інтеграційної освіти позитивний результат може дати планомірне використання на заняттях і поєднання міжпредметних зв’язків з елементами інтеграції. Слід розрізняти також заняття інтегровані та заняття з елементами інтеграції. Яке ж місце повинні зайняти такі заняття в системі сучасного навчання? Викладач самостійно окреслює зміст і шляхи інтеграції, проте він завжди повинен пам’ятати, що захоплення цими процесами може дати й негативні результати (перевантаження студентів, реструктуризація заняття). Заняття з елементами інтеграції використовуються в основному при вивченні нового матеріалу та його засвоєнні, а інтегровані заняття – для закріплення, узагальнення й систематизації знань. Це стосується інтеграції як у змісті занять, так і в різних видах діяльності на них, оскільки інтеграція вимагає опори на певну базу знань і вмінь. Так, інтегроване заняття з методики читання й дитячої літератури не можна провести раніше вивчення навичок виразного читання, методики проведення уроків читання. Лише в поодиноких випадках, як правило, при показі зразку для зацікавлення матеріалом, інтегроване заняття проводиться як вступне (заняття з виразного читання).

До таких занять студентів необхідно готувати фізично й психологічно. “Щодо кількості уроків інтегрованого змісту ми вважаємо, що однозначної відповіді не може бути. Це залежить від уміння вчителя провести інтегрований урок так, щоб не було перевантаження дітей враженнями, щоб він не був мозаїкою окремих картин, а саме слугував одній меті. Для цього треба завчасно, хоч на півріччя, проаналізувати календарне планування й відібрати ті питання з програми, які близькі за змістом або метою використання”, – вважає О.Я. Савченко.