Сторінка
6

Індивідуальний підхід до навчання молодших школярів

На початку навчання дітям із цими порушеннями буває важко навчитися орієнтуватися на сторінці зошита: вони не можуть почати самостійно писати, бо не знають, звідки треба починати, не дотримуються лінійки, не зважають на поля.

Подолання недоліків просторового орієнтування і зорово-моторної координації потребує тривалого вправляння недорозвинених функцій. Дуже важливо, щоб воно почалося якомога раніше, ще до початку шкільного навчання. Проте, коли б воно не було виявленим, відповідна корекційна робота буде корисною.

Дітям із недоліками просторового сприймання та зорово-моторної координації корисно займатися ліпленням, вирізуванням з паперу, складанням візерунків із мозаїки, копіюванням точок чи інших зображень на папері, які поступово ускладнюються.

Діти з відставанням в інтелектуальному розвитку та достатніми передумовами научуваності

Ця категорія дітей досить поширена серед тих, які мають стійкі труднощі у навчанні у початковій школі. Сьогодні переважна більшість із них з залишається в масовій школі, де рівень їхньої успішності не перевищує початкового, а частіше буває ще нижчим.

Характерні особливості відставання дітей в інтелектуальному розвитку виявляються під час розв’язання ними пізнавальних завдань різного змісту на доступному для цього віку матеріалі. Такими є закладання на порівняння, групування, узагальнення предметів або їх зображень.

Такий рівень інтелектуального розвитку цих дітей не відповідає вимогам шкільної програми. Саме цей великий розрив між наявним інтелектуальним розвитком дитини, з одного боку, і тим розвитком, що необхідний для успішного навчання, з іншого, і не дає змоги виявити й реалізувати той рівень научуваності, який дійсно у неї є. В умовах індивідуальної роботи, коли інтелектуальне завдання, що ставиться перед дитиною, можна спрощувати до рівня зони найближчого розвитку, вона починає досить успішно використовувати допомогу й просуватися в розвитку. Позитивна стимуляція похвалою, підбадьоренням і досягнення успіху виразно підвищує її активність, що дає змогу успішніше реалізуватися наявним знанням і вмінням. Усе це свідчить про те, що передумови научуваності, пов’язані з особливостями функціонування центральної нервової системи, у дитини достатні, а причини її відставання у психічному розвиткові треба шукати у соціальних факторах, що негативно позначилися на ній у ранньому й дошкільному віці.

Психолого-педагогічна допомога цим дітям полягає в ліквідації прогалин їхнього розвитку та поступовому залученні їх до навчальної діяльності. Успішність її залежить від того, наскільки тісно вона пов’язана з діагностикою. Сьогодні шкільні психологи достатньо озброєні діагностичними методиками для того, щоб разом із педагогом побудувати програму індивідуально спрямованої корекційної роботи з дитиною.

В окремих випадках позитивного результату вдається досягнути шляхом індивідуальної роботи з такими дітьми в умовах масового класу. Проте частіше їм потрібен спеціальний клас інтенсивної педагогічної корекції, де забезпечуються реальні можливості працювати над розвитком дитини і формуванням її навчальної діяльності.

Діти зі зниженою научуваністю

У дітей зі зниженою научуваністю багато спільного зі щойно розглянутими. І ті, й інші відстають у психічному розвиткові від своїх ровесників і мають значні труднощі в засвоєнні навчального матеріалу. Проте різницю між ними можна помітити у процесі корекційного навчання. Саме корекційне навчання виявляє у перших значні успіхи у використанні відповідної їхньому актуальному розвиткові допомоги, що і дає їм змогу швидше й успішніше «вирівнюватися», поліпшуючи показники інтелектуальної діяльності.

Визначальною психологічною особливістю таких дітей є інертність пізнавальних процесів. Це виявляється і в актуалізації необхідних знань для розв’язання того чи іншого завдання, і в пошукові оптимальних шляхів досягнення мети. Тому вони не завжди з успіхом користуються навіть тими знаннями і вміннями, які у них є. Обравши хибний шлях розв’язку, вони зі значними труднощами змінюють його на правильний навіть тоді, коли їм надається допомога (аж до підказки). Саме в цьому виявляється знижена научуваність: дитині важко скористатися новою інформацією, пов’язавши її з уже наявним досвідом і таким чином піднятися на вищий щабель інтелектуальних можливостей. Навчання і розвиток таких дітей відбувається повільніше і з більшою затратою зусиль як самих дітей, так і педагога.

Недоліки сприймання виявляються в тому, що дитині буває важко орієнтуватися в сюжетних малюнках, які мають багато деталей, або в серії малюнків, об’єднаних певним сюжетом. У таких випадках вона самостійно не може зрозуміти змісту зображеного.

Вони вдаються до більш грубих помилок і, що особливо важливо, значно гірше користуються наданою їм допомогою, виявляючи таким чином недостатню гнучкість інтелектуальних процесів, а отже, і нижчу научуваність.

Суттєвим показником нижчої научуваності цих дітей є недостатній рівень осмислення й актуалізації досвіду, з яким здебільшого стикаються діти в повсякденному житті. Це й позначається на труднощах сприймання сюжетного малюнка, розуміння відношень між величинами. У них спостерігаються труднощі під час розв’язання завдань, що потребують оперування просторовими уявленнями, зоровим сприйманням. Натомість у дітей, відставання інтелектуального розвитку яких пов’язано з факторами психічної депривації, помітна різниця між відносно збереженими перцептивними функціями та недорозвиненим мовленням, особливо чутливим до якості спілкування.

Отже, діти зі зниженою научуваністю мають ряд якісних особливостей інтелектуального розвитку, що вирізняють їх з-поміж інших учнів з труднощами у навчанні й зумовлюють зміст і тактику корекційно-педагогічної роботи з ними.

Деякі діти достатньо засвоюють навчальний матеріал в умовах постійної індивідуальної допомоги педагога. Частіше ж їм показаний клас інтенсивної педагогічної корекції, де вони можуть закінчувати й основну школу.

Організація індивідуального підходу до молодших школярів.Психологічні особливості учнів початкових класів

Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. Тому в середині кожної вікової групи існують індивідуальні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини.

Формуються індивідуальні відмінності (психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої) протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів.

Виділяють такі типи темпераменту: сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий), флегматик (сильний, врівноважений, інертний), меланхолік (слабкий, гальмівний), холерик ( сильний, легкозбудливий).