Сторінка
3

Самостійність місцевих бюджетів як чинник забезпечення фінансової стійкості регіонів

Судячи з вітчизняного та закордонного досвіду, розрізняють субсидії загального і цільового призначення. Перші, іменовані дотаціями, надаються без обмежувальних умов. Другі – субвенції – використовуються для фінансування конкретних програм і заходів, тобто вводять певні обмеження на бюджетну ініціативу одержувачів. Потреба в міжбюд­жетних дотаціях виникає у випадках, коли економічний потенціал не дозволяє забезпе­чити мінімальний обсяг бюджетних доходів для задоволення власних потреб.

Вони видаються у твердих сумах для покриття поточних бюджетних витрат без уточ­нення більш конкретних умов використання на місцях даної фінансової допомоги.

Міжбюджетні субвенції, навпаки, повинні надаватися на визначених умовах для здійснення заздалегідь обговорених цільових заходів, що фінансуються з бюджету розвитку. Тобто існування цільових субсидій обумовлене необхідністю фінансового забезпечення передачі територіям певних функцій щодо реалізації затверджених у зако­нодавчому порядку загальнодержавних програм, а місцевим органам – ще і програм загальнорегіонального розвитку.

У процесі виконання затверджених бюджетів не виключена імовірність виникнення потреби у збільшенні чи зменшенні доходів (витрат) з незалежних від відповідного органу влади причин. Серед них – удосконалення податкового і бюджетного законодавства, перерозподіл повноважень з фінансування визначених витрат. Операції з передачі коштів з одних бюджетів в інші через зазначені причини відносять до взаємних розрахунків, а власне кошти називають бюджетними компенсаціями. Специфіка цієї форми міжбюд­жетного субсидування полягає в тому, що вона займає проміжне місце між дотаціями і субвенціями. Компенсації бюджетних доходів, що випадають, автор відносить до загаль­них субсидій, які не передбачені конкретними напрямами використання коштів. Компен­сації, пов’язані зі змінами бюджетних витрат, мають ознаки, характерні для цільових субсидій. На відміну від дотацій і субвенцій, які завжди виділяються за рахунок фінансо­вих ресурсів більш високої ланки бюджетної системи, викликана взаємними розрахун­ками міжбюджетна передача коштів свідчить про можливість руху ресурсів у зворотному напрямі, тобто від нижчого рівня до вищого.

Потреба у регулюванні бюджетів усередині фінансового року породжує необхідність надання не тільки міжбюджетних компенсацій, але і виділення внутрішньобюджетних позичок. Як складова частина механізму внутрішньобюджетних запозичок, дана форма забезпечення бюджетних надходжень також базується на перерозподілі коштів між бюджетами і, безумовно, призводить до появи конкретних бюджетних взаємозв’язків. Але це вже інші відносини, відмінні від міжбюджетного субсидування. Їх неправомірно поширювати на сферу формування доходів бюджету, тому що використання внутріш­ньобюджетних позичок передбачає зворотність одержуваних таким способом коштів.

Підсумовуючи вище зазначене, підкреслимо, що наявність у місцевих бюджетах регулюючих дохід­них джерел, поряд з функціонуванням системи міжбюджетного субси­дування і меха­нізму внутрішньобюджетних запозичень, породжує між бюджетами місце­вого самовряду­вання в Україні відносини, що базуються на міжрівневому перерозподілі бюджетних коштів, основною метою якого є збалансування мінімально необхідних дохо­дів і витрат. Форми такого перерозподілу повинні бути взаємопов’язані між собою, мето­дика їхнього надання уніфікована для всіх органів місцевого самоврядування. З цього випливає, що прийняті за роки реформ закони не дали ґарантій регіонам щодо фінансової самостійності і незалежності, хоча в них ці принципи проголошуються. Сьогодні Україна в цьому питанні поки що не відійшла від жорстко централізо­ваної системи, де на практиці пропагується подальше обмеження прав місцевого самовря­дування. Формування дохід­ної частини місцевих бюджетів здійснювалося і продовжує здійснюватися в основному не за рахунок власних доходів, а шляхом відрахування від загальнодержав­них податків. Таким чином, фінансових ресурсів міс­це­вим бюджетам катастро­фічно не вистачає, тому у дохідній частині місцевих бюджетів, незважаючи на прийняті закони, не знижується питома вага коштів, що надхо­дять у вигляді фінансової допомоги з державного бюджету та у вигляді міжнародної фінансової допомоги.

Одним із додаткових джерел доходів органів місцевого самоврядування міг би стати випуск облігацій. Світова практика доводить, що доцільно використовувати подібне джерело, оскільки існують потенційні можливості використання такого виду доходів для фінансування розвитку підприємств, які надають певні послуги населенню, та фінансування розвитку інших суб’єктів.

До можливих шляхів збільшення власних доходів можна віднести право більшої диференціації переліку місцевих податків та їх ставок. Диференційований підхід до величини податкової ставки використання вищих ставок матиме суто фіскальну мету, адже нижчий буде інструментом, який заохочуватиме до зростання господарської діяль­ності на даній території, результатом чого будуть вищі доходи в майбутньому.

Органи місцевого самоврядування могли б також використовувати право запровад­ження необов’язкових платежів із цільовим призначенням на фінансування заходів, на які бракує ресурсів у рамках доходів, що надходять відповідно до обов’язкових норм.

Зазначені вище рішення не можна трактувати як засіб радикального покращання фінан­сового стану органів місцевого самоврядування. Однак вони можуть відіграти важливу роль як чинник, що активізує їх діяльність і сприяє зростанню рівня задоволення суспільних потреб.

Потрібно пам’ятати, що проблема бюджетної самостійності значно залежить не тіль­ки від державних органів влади, але й від керівництва на рівні органів місцевого самовря­ду­вання. Отже, поки не буде сформований чіткий і продуманий законодавчий механізм, що відображає відповідальність за проведену політику, не можна говорити про мож­ливість досягнення повної бюджетної самостійності.

Необхідно зазначити, що останні роки у зв’язку з тим, що за місцевим рівнем було закріплено певну частину платежів та активною діяльністю органів місцевої влади із нарощування дохідної бази, їх фінансове становище значно покращилось. Якщо в частині доходів місцевих бюджетів ситуація дещо покращилась, то проведення тран­сфертної політики у 2002–2003 рр., направленої на збільшення суми коштів, які повинні перераховуватися до державного бюджету, цю ситуацію значно ускладнило.