Сторінка
4

Перспективний досвід музично-естетичного виховання дітей

Він вважав, що головна мета музичного виховання – виховати не музиканта, а людину.

Перед початком навчального року педагоги Павлиської школи переглядали програму і відзначали, які музичні твори прослухають діти на уроках, а які – в позаурочний час. Це не були якісь “надурочні” виховні заходи. Цінність і необхідність музичного виховання, крім того, що воно є засобом вивчення мови почуттів, полягає в тому, що слухання музики стає духовною потребою.

Хлопці і дівчата слухали музичні твори в «Кімнаті казки» і «Куточку мрії», які були створені в Павлиській школі. Особливе значення мала атмосфера в цій кімнаті: мова почуттів найкраще пізнавалась осінніми вечорами або коли за вікном тріскучий мороз. У дітей загострювалося відчуття внутрішнього, духовного світу. Кожний такий музичний вечір присвячувався, як правило, одному або декільком творам. Найважче, за словами Сухомлинського, в пізнанні мови почуттів – це говорити про музику. Адже слово ніколи не може повністю пояснити всю глибину музики, проте без слова не можна наблизитися до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів.

Сухомлинський намагався, щоб слово, яке пояснює музику, було своєрідним емоційним стимулом, котрий пробуджує чуттєвість до музики як до безпосередньої мови душі. Слово має налаштувати чуйні струни серця, аби осягнути мову почуттів. Великий педагог знаходив вирази, які у найтонших відтінках змальовували красу навколишнього світу, яка відображалася в емоційній пам’яті вихованців. Пояснення музики повинне мати в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило б слово до музики. Саме це педагог – гуманіст намагався знайти в емоційній пам’яті вихованців: за допомогою слова створював картину, що пробуджувала спогади про пережите, і відчуття, і слово, котрі з’явилися з глибини емоційної пам’яті, налаштовували струни серця на сприйняття музики.

Першими і найяскравішими сторінками для читання на мові почуттів у Павлиській школі були народні пісні, що їх діти слухали разом з Сухомлинським. Ось як згадує про це педагог: «Велике враження справила на дітей українська народна пісня «Ой, на горі та й женці жнуть»… Вона пробуджувала яскраві картини далекого минулого нашого народу, його героїчної боротьби проти загарбників. Лише пісня може розкрити красу душі народу. Мелодія і слово рідної пісні – це могутня виховна сила, що розкриває перед дитиною народні ідеали і прагнення».

На думку Сухомлинського, в естетичному вихованні особливо важливими є психологічні чинники, якими керується вихователь, знайомлячи дітей зі світом прекрасного. У його системі виховання головною була здатність емоційно реагувати на прекрасне і потреба у естетичних враженнях. В.О.Сухомлинський намагався донести до юних сердець найтонші відтінки найвищого людського почуття - любові. Виховний вплив музики у цій сфері духовного життя надзвичайно великий, бо музика, мелодія, краса музичних звуків - важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця і чистоти душі як вважав педагог. Великий учитель стверджував: «Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини».

Сухомлинський застерігав від небезпеки перетворення молоді на бездумних споживачів краси, вважав це проблемою естетичного і морального виховання. Василь Олександрович, випереджаючи час, до досліджень сучасних психологів, звернув увагу на негативні наслідки впливу примітивної масової культури, яка нищить душі молодого покоління: «Стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а швидше шкодить правильному естетичному вихованню. Особливо шкідливий надлишок стихійних музичних вражень».

У «Листах до сина» Сухомлинський писав: «Більше, ніж будь - коли, ми зобов’язані зараз думати про те, що вкладаємо у душу людини. Мене дуже тривожить, що з закінченням середньої школи для більшості студентів закінчується гуманітарна освіта… Я маю на увазі широке гуманітарне виховання молоді-виховання емоційно-естетичне, виховання вишуканості і краси почуттів, виховання вразливої натури, чутливого, ніжного серця». Ці слова видатного педагога є особливо важливими у наш час, коли проблеми моральності і естетичного виховання є надзвичайно актуальними.

Технологія «Виховання розуму і серця» Д.Б. Кабалевського

У музичній естетиці під музичною культурою суспільства слід розуміти єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об’єднує музичні цінності, усі види діяльності щодо їх створення, збереження. Відтворення, поширення, сприймання і використання; суб’єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д. Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе «відчуття музики», що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо. Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

На відміну від Е. Жак-Далькроза, К. Орфа і 3. Кодая, Д. Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики. «Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, — підкреслював педагог. — Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики — основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття і думки. Поза сприйманням музика як мистецтво взагалі не існує».

Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Д. Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва.

«Кожен клас — хор! — ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення», — писав педагог .

При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати захоплююче мистецтво.

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше — як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.