Сторінка
1

Стан і перспективи формування систем ризик-менеджменту в банках України

На сьогодні набуло актуальності формування ефективної системи ризик-менеджменту в банках України. Липнева криза 2004 року банківської системи Росії та криза жовтня-грудня 2004 року в Україні показали, що лише банки з професійною командою ризик-менеджерів, з адекватними умовам сьогодення політиками та процедурами щодо управління ризиками, а також системами ідентифікації, оцінки, моніторингу та контролю за рівнем ризиків, змогли з найменшими втратами вийти з кризових ситуацій.

Подальший розвиток банківської системи вимагає адекватних складності здійснюваних банками операцій систем управління ризиками. Розширення філіальної мережі та асортименту послуг відповідно відбивається на ризиковості банківської діяльності. Активне розширення банківського бізнесу поряд із традиційними ризиками, притаманними банку як посереднику на фінансовому ринку, призводить до виходу на перший план таких ризиків, як операційний та стратегічний. Крім того, стабільний розвиток може підтримуватися лише, якщо разом з нарощуванням операцій відбуваються якісні зміни корпоративної культури та організаційної структури банку.

Проблемам ризик-менеджменту, в комерційних банках зокрема, присвячено достатню кількість публікацій, що підтверджує високу актуальність даного питання. Проблемам ризик-менеджменту в банках значну увагу приділяють Вітлінський В.В., Примостка Л.О., Волошин І.В., Васюренко О., Вожжов А., Рогов М.А. та інші.

На жаль, автори численних публікацій, присвячених різноманітним аспектам управління ризиками в комерційних банках, мало уваги приділяють поточному стану ризик-менеджменту в банках України. Саме оцінка поточного стану дозволяє виявити наявні проблеми організації систем ризик-менеджменту в банках і розробити шляхи їх вирішення.

На даний момент відомі дві спроби комплексної оцінки стану ризик-менеджменту в українських банках: незалежною аудиторською компанією BearingPoint у квітні 2004 року та Національним банком України у січні 2005 року. Обидва дослідження здійснювалися шляхом анкетування.

Метою проведення дослідження Національним банком України є розробка рекомендацій щодо подальшого поліпшення корпоративного управління та удосконалення систем управління ризиками в банках, важливою складовою яких є впровадження сучасних методик аналізу, оцінки та моделювання банківських ризиків [1, c. 2]. Дослідження проводилося за такими напрямами: як розуміють сутність ризик-менеджменту фахівці банку, який рівень підпорядкування підрозділів ризик-менеджменту, які системи оцінки ризиків використовують банки, аналіз експертних оцінок банківських фахівців щодо факторів, що впливають на різні види ризиків. На жаль, результати дослідження, проведеного Національним банком України оприлюднені не були.

Навесні 2004 року в ході дослідження консалтинговою фірмою BearingPoint стану ризик менеджменту в банках України було досліджено 78 банків з 153, які на той момент мали банківську ліцензію. Також було досліджено 64 регіональні банки [2, c. 107]. Отже, статистична вибірка об’єктів даного дослідження є достатньо репрезентативною, тому є всі підстави поширювати отримані під час даного дослідження висновки на банківську систему в цілому.

Дане дослідження мало на меті вирішити такі завдання [2, c.107]:

– отримання від банків самооцінки рівня ризиків, притаманних банківському сектору України;

– оцінити стан ризик-менеджменту в банках України;

– визначити перспективи розвитку та можливі проблеми.

Дослідження проводилося шляхом анонімного анкетування банків-учасників регіональних круглих столів з обговорення змін до банківського законодавства.

У результаті дослідження було виявлено ряд проблем корпоративного управління та функціонування систем ризик-менеджменту.

При здійсненні оцінки рівня ризиків, що притаманний банківській системі України, ризики було розподілено на фінансові та нефінансові відповідно до їх класифікації у Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України [3].

Українськими банками найбільш значними визнано кредитний ризик і ризик ліквідності, при цьому жоден банк не визнав кредитний ризик незначним, а ризик ліквідності визнали незначним лише 2 банки (рис.1). Вказані види ризиків є традиційними для банків, тому такі результати є цілком закономірні. Більше того, ці ризики найбільше досліджені, врегульовані та піддаються досить точній оцінці та прогнозуванню.

Рис. 1. Самооцінка рівня фінансових ризиків банками України [2, c. 108]

Ринковий, валютний та процентний ризики віднесені банками до суттєвих ризиків (рис. 1). Ці ризики також піддаються достатньо точній оцінці, але внаслідок неможливості здійснювати операції на ринках похідних фінансових інструментів, банки позбавлені найбільш зручних інструментів управління такими ризиками. Крім того, зміни таких індикаторів фінансового ринку, як валютні курси та відсоткові ставки, не завжди викликані ринковими чинниками. Наприклад, протягом одного дня 21.04.2005 відбулося зниження офіційного курсу долара США відносно гривні на 2,7 % [4], яке не можливо було спрогнозувати виходячи із подій в економічному житті країни та світу. Банки мають переважно закриті позиції з цих видів ризиків або не здійснюють активного управління ними, що і пояснює віднесення даної групи ризиків до другорядних.

Група нефінансових ризиків банки оцінили переважно в інтервалі між помірним і суттєвим. Крім того, значним визнано операційний ризик лише 4 банками, а стратегічний – 5 (рис. 2). Незважаючи на те, що у світовій практиці стратегічний та операційний ризики займають одне з перших місць у рейтингах зарубіжних банків, вітчизняні банки не приділяють даним ризикам необхідної уваги [2, c. 103]. Ризики цієї групи стають відчутними лише після їх реалізації, оцінити та спрогнозувати їх надзвичайно важко, тому найчастіше управління ними взагалі не здійснюється. Одна із основних причин обмеження можливості оцінити операційний ризик – відсутність необхідних статистичних даних. Відсутність даних спричинена незначним строком функціонування банків, що не дозволяє створити адекватну базу даних, а також небажанням банків обмінюватися даними щодо реалізації операційних ризиків і пов’язаних з ними розмірів збитків.