Сторінка
4

Мовний етикет на уроках з розділу "Мова і мовлення"

Спілкування не може бути позаморальним. Незалежно від типу спілкування воно може бути моральним або аморальним залежно від об’єктивних установок, інтересів цінностей і цілісних орієнтацій суб’єктів спілкування.

Культура мовлення передбачає вироблення етичних та етикетних норм спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника. Найпоширеніші, нескінченно повторювані комунікативні форми засвоюються з дитинства й утворюють важливу частину людських взаємин.

Українство споконвіку з притаманними йому рисами доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою - виробило розвинену систему мовленнєвого етикету - умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких - прагнення до порозуміння, зголи.

Етикет мовленнєвого спілкування, як і етикет загалом, регулює міжособистісні стосунки людей різного соціального статусу:

Учитель - учень;

Учень - учень;

Мати - дочка, син;

Батько - син, дочка;

Начальник - підлеглий;

Незнайомий - незнайомий;

Знайомий - знайомий і незнайомий;

Рівні за віком;

Не рівні за віком та ін.

Інтерес до проблеми культури спілкування у школярів можна підтримувати шляхом використання стійких формул тематичної групи «вербальне і невербальне спілкування» в ілюстративному матеріалі на різних уроках у розділі «мова і мовлення».

Взаємодіючи з людьми, вбираючи в себе культурні традиції, дитина, а потім і дорослий, оволодівають історично виробленими інструментами, засобами спілкування.

У процесі включення в культурний контекст відбувається розвиток комунікативних здібностей особистості - знань, умінь та навичок.

Процес вербальної комунікації відбувається завжди у конкретній ситуації, що містить безліч фактів, які мають значення для змісту самої комунікації.

Загальновідомо, що, щоб наблизити навчальні умови спілкування до його реальних умов, необхідно ввести учня у мовленнєву ситуацію і навчити його орієнтуватися в ній, враховуючи складові комунікації:

місце;

адресата висловлювання;

мету.

Ця проблема може бути вирішена за допомогою системи ситуативних фразеологічних завдань, які у практиці використовуються недостатньо, що викликає потребу в упорядкуванні фразеологічного дидактичного матеріалу з культури спілкування з урахуванням тематико-ситуативного принципу його організації.

Робота з фразеологізмами, що репрезентують невербальні засоби спілкування, сприяє усвідомленню учнями того, що невербальність несе не менш правдиву інформацію, ніж словесні засоби. Це сприяло підвищенню рівня культури спілкування, пізнанню себе, розумінню інших.

Свідоме й уміле використання учнями фразеологізмів залежить від вибору методичних шляхів, що перетворюють усталений вираз в активний засіб спілкування, вираження думки.

Особливістю комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значення усіма учасниками акту взаємодії. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взаєморозуміння.

У характеристиці спілкування важливими є його функції, які представляємо схемою.

Функції спілкування (за Б.Ф. Ломовим)

Виходячи з названих вище функцій, виділяємо структуру спілкування, яку можна представити схемою.

Структура спілкування (за Г.М. Андреєвою)

Взаємозв’язок вербального і невербального спілкування подаємо у вигляді схеми.

Схема реалізації комунікативного процесу за допомоги знакових систем (за Ю.Л. Трофімовим)

Комунікативний процес

Фразеологія української мови репрезентує як вербальні, так і невербальні засоби спілкування.

Узвичаєні в системі сталих виразів, разом з іншими етикетними приписами, правила мовленнєвої поведінки з давніх-давен формували морально-етичний світ духовної особистості.

Культура мовленнєвого спілкування має дві складові - культуру говоріння та культуру слухання.

Програми з мови уже в початковій школі передбачають роботу з формування навичок «культури спілкування, яка виявляється не лише в доречному використанні мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення. Щоб дати можливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки з тими, що сказав співрозмовник».

Слухання - це не просто мовчання, це активна діяльність, своєрідна робота. Їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника, а це залежить від рівня культури людини.

Фразеологізми української мови передають такі типи реакцій людини на мовлення співрозмовника:

оцінку;

підтримку;

уточнення;

нечуйність, нерозуміння, недовіру до сказаного.

Невербальний етикет спілкування не менш важливий, ніж вербальний. Усне мовлення сприймається слухачами разом із жестами, мімікою, ходою, поставою, рухом тіла, що супроводжують мовлення і становлять у сукупності поняття «мова зовнішнього вигляду».

Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідомлення, створюють підтекст, який полегшує, збагачує і поглиблює сприймання інформації, що передається. Відповідність невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікації - важливий елемент культури спілкування.

Т.О. Ладиженська виділяє чотири основні функції «мови зовнішнього вигляду»:

функція вказана;

функція регулювальна;

функція реагування;

функція зображувальна.

Дослідники виявили майже мільйон невербальних сигналів.

Найбільш поширені етикетні невербальні ситуації знайшли відбиток у фразеологічному запасі української мови:

характером, тоном розмови, вмінням вислухати іншого, вчасно підтримати тему розмови;

використання етикетної атрибутики;

дотриманням для конкретної ситуації дистанції - соціальної, громадської, інтимної, особистої;

ходою і поставою;

жестами.

Особливо дійовими вважаються жести. Виникаючи мимовільно, піддаючись контролю та керуванню, вони є виявом людських думок і емоцій.

Дослідники вважають, що більшість основних жестів однакова у всьому світі. Коли усі люди задоволені - вони усміхаються; коли чимось засмучені, роздратовані - насуплюються; кивання на знак згоди в українців означає «так», а хитання головою з боку в бік - «ні», тому заперечення, погодження, знизування плечима означає, що людина не розуміє, про що ви говорите, підняті плечі - страх, сором; розкриті обійми - теплота зустріч; розведені руки - розгубленість, здивування.

комунікаційні жести, що замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно;

підкреслювальні жести, що супроводжують мовлення людей і посилюють мовний контекст;

модальні жести, що означають оцінку, ставлення до ситуації.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає:

уміння розбиратися в інших людях;

адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі форми вербальної та невербальної комунікації, які відповідають індивідуальним особливостям партнера у спілкуванні.