Сторінка
3
Не зловживати спеціальними термінами, іноземними словами. Але якщо вже використовуєте такі слова, тактовно поясніть їх значення.
У товаристві не перешіптуються, за необхідності відходять убік. У загальній розмові уникайте багатозначних поглядів, двозначних висловлювань, натяків чи жартів, що зрозумілі лише двом. У такому випадку інші почуватимуться незручно.
За столом не говоріть про бридкі речі, це може зіпсувати присутнім апетит.
Не варто торкатися до співрозмовника, крутити його ґудзик, знімати пір’їнку, поправляти зачіску т. ін.
Нечемно розмовляти з великої відстані, але й не варто так близько, щоб відчути дихання іншого.
Важливим фактором у спілкуванні є простір між двома особами. Це відстань, на якій співрозмовники знаходяться один від одного. Чим більше співрозмовники зацікавлені, тим ближче вони стоять або сидять. Чим ближче знаходяться люди, тим менше вони дивляться одне на одного, виражаючи цим взаємну довіру та повагу. І навпаки, знаходячись на відстані, співрозмовники більше дивляться один на одного й активніше використовують жести, щоб утримувати увагу іншого.
Розміри особистої просторової території людини розділені на чотири зони:
інтимна відстань (до 0,5 м). В цю зону дозволено проникати тільки тим, котрі знаходяться в тісному емоційному контакті. Це діти, батьки, подружжя, близькі люди та родичі. Вчитель може увійти в цю зону учня, якщо він прагне допомогти йому, морально підтримати.
Міжособова відстань (0,5-1,2 м). Це зона для розмови друзів, колег з одного шкільного колективу, спілкування вчителів з учнями у навчальному процесі.
Соціальна відстань (1,2-3,7 м) - зона неформальних і ділових стосунків. На цій відстані ми тримаємося зі сторонніми людьми.
Публічна відстань (від 3,7 м). На цій відстані звертаються до аудиторії на зборах, до класу.
Потрібно зважати на те, що діти й люди похилого віку тримаються ближче до співрозмовника. А підлітки, юнаки, люди середнього віку надають перевагу більш віддаленому розташуванні.
Традиційно жінки ближче стоять до співрозмовника, ніж чоловіки.
На відстань муж людьми під час бесіди впливає також суспільне становище. Ми тримаємося на великій відстані від тих, чиє місце у суспільстві вище нашого.
Основні ознаки культури мови:
Змістовність;
Правильність і чистота;
Точність;
Логічність і послідовність;
Доречність:
Багатство
Виразність і образність.
Поради для досягнення високої культури мовлення:
Виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю та самоаналізу;
Не говорити квапливо - без пауз, «ковтаючи» слова;
Частіше заглядати у словник, правопис, посібник тощо;
Постійно збагачувати свій інтелект, удосконалюйте мислення;
Постійно збагачуйте себе новими мовними засобами зі сфери професійного мовлення свого і близьких фахів;
Вивчайте мовлення «майстрів слова»;
Читайте українську літературу;
Постійно будьте уважними до своєї мови і мови найближчих осіб, колег, дбайте про автоматизацію гарного мовлення;
Сприймайте мову як свою сутність, як картину світу, як порадника і помічника в суспільному житті;
Оволодівайте жанрами, видами писемного мовлення;
Привчайте себе до системного запису власних думок та спостережень, щоденникових записів, сімейної хроніки;
Виробіть звичку «читати з олівцем в руках»;
Жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втраченим для вас.
Мовна майстерність - це нормативність, зразковість, лексичне багатство, вміння доречно скористатись синонімічним різномаїттям. Аби слово промовляло не тільки до розуму, а й до серця, умілий учитель виходить за рамки мовної буденності, одноманітних словесних форм та ін. Цим досягається емоційність, влучність, незаштампованість висловлювань, активізується увага учнів до навчального матеріалу, збагачуються взаємини педагога і його вихованців.
Хто говорить - той сіє, хто слухає - той збирає. Така мудрість віків відтворена в прислів’ї.
Отже, гарну, порядну, ввічливу людину можна впізнати за її мовленням. І дуже часто зустрічаючи нових людей, вже з перших хвилин розмови, можна зрозуміти чи вихована, чи культурна, чи освітчена перед вами людина.
Мовний етикет є невід’ємною частиною культури мовлення, а значить і загальної культури спілкування, поведінки.
Хоча, привчання до мовного етикету відбувається з раннього дитинства, найбільше він формується у шкільному віці, зокрема і в молодших класах. Тому перед педагогом постає велика відповідальність за формування мовної культури і мовного етикету.
Фразеологізми як засоби формування мовного етикету
Особливістю оволодіння українською мовою є те, що вона є не тільки предметом вивчення, а й найважливішим засобом виховання і розвитку особистості. У зв’язку з цим важливого значення набуває розв’язання проблеми формування культури спілкування учнів з опорою на фразеологічне багатство української мови - стійкі сполучення слів, що репрезентують вербальне і невербальне спілкування.
Уміння дотримуватися етичних норм завжди високо цінувалося в суспільстві. Знання норм етики, застосування їх у поведінці та мовленні свідчить про гарні манери. У мовленевій комунікації під цим розуміють володіння етикетною культурою, уміння контролювати свої почуття, емоції, керувати своїм характером, волею, поведінкою.
Дотримання етикетних норм передбачає вияв таких якостей, як ввічливість, чемність, тактовність, уважність, доброзичливість, стриманість. Виражаються ці якості через конкретні мовленеві дії. Оскільки ввічливість може мати різні відтінки, різний ступінь вияву, то мова послуговується спеціальними додатковими словами і стійкими словосполученнями на означення цього осяжного поняття.
Звідси мовний етикет - правила мовленєвої поведінки, прийняті в суспільстві; він же доречно використаний, формує толерантність і культуру поведінки.
Під етикетним спілкуванням слід розуміти взаємну самопрезентацію партнерів засобами етикетних слів і стійких сполучень слів у конкретній ситуації спілкування. Спільності, що послуговується однією мовою, пропонується використовувати у відповідальних ситуаціях конкретні варіанти мовленнєвої поведінки. Навмисне чи ненавмисне порушення етикетних форм привітання, вибачення, подяки, прощання, побажання, згоди, відмови що може негативно вплинути на мікроклімат у товаристві, призвести до конфліктів.
Проблема до комунікативного підходу до навчання будь-якої мови не нова. Вона тісно пов’язана з практичною спрямованістю, на яку орієнтуються нині чинні програми.
На комунікативній функції мови ґрунтуються і спеціалізовані функції мовленєвого спілкування:
Контактна (фактична);
Чемна (конотивна);
Регулювальна (регулятивна);
Навіювальна (імперативна);
Заклична (апелятивна);
Експресивна (емотивна).
Набір функцій утворює специфічне функціональне поле мовленнєвого етикету в мікросистемі комунікативних одиниць. Люди об’єднані у соціальні групи за віком, різновидом занять, освітою, місцем проживання. Всі вони виражають себе у формулах мовленнєвого етикету.