Сторінка
2
завжди контролюйте себе, коли ви говорите;
дотримуйтесь правил мовного етикету;
засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязність, прихильність, доброзичливість, делікатність.
У сучасному етикеті є дві форми звертання - «Ви» і «Ти».
На «Ви» звертаються:
до малознайомої або незнайомої людини;
до свого друга чи приятеля в офіційній ситуації;
до рівного й старшого за віком і становищем;
при підкреслено чемному, стриманому ставленні.
Звертання на «Ти» вживаються:
стосовно добре знайомого;
у неофіційній ситуації;
при дружніх, інтимних стосунках;
до рівного й молодшого за віком.
Переходять на «Ти» у випадку:
якщо ваші взаємини надзвичайно поліпшилися, то ініціативу в переходу на «ти» бере на себе старший за віком чи той, хто займає вище становище у суспільстві;
коли після тривалої розлуки зустрічаються давні друзі, тоді вони самі відчувають слушність моменту для зміни звертання;
якщо про це просять молодші старших, але самі у подальшому спілкуванні звертаються до них на «ви»;
коли один із співбесідників жінка, вона може запропонувати перейти на «ти». Та якщо їй пропонують таке, вона має право й відмовити, не пояснюючи причин.
Вибачення - це словесне спокутування провини. Тому потрібно вибирати таку словесну форму, яка б відповідала ситуації та давала змогу досягти бажаного результату.
І прохання, і наказ висловлюють спонукання до чогось. Тому основною граматичною формою їх висловлювання є дієслова наказового способу дії.
Відмінність між проханням і наказом полягає в тому, що обов’язковим елементом прохання є ввічливість. Вона передається як мовними засобами, так і позамовними.
Порада, рада, повчання, напучення - це словесна вказівка на те, як діяти в різних обставинах. Вона має точного адресата, враховує його інтереси, тому і виражається дієсловом як у формі наказового способу.
На пораду дають позитивну, негативну чи ухильну відповідь, але за будь-якого варіанта обов’язково дякують.
Згода чи відмова - антоніми. Згода є позитивною відповіддю, а відмова - негативною.
Згода виражається фразами «так, погоджуюсь, авжеж, добре, безперечно, атож, гаразд, поза всяким сумнівом, я такої ж думки, хай буде так».
Порозуміння демонструє злагоду і добро.
Відмова як дається, так і сприймається, психологічно важче, ніж згода. Тому потрібно добирати варіанти, які відповідали б певній ситуації. Щоб не образити співрозмовника та не наблизити спілкування до конфлікту, краще уникати коротких реплік: «ні, не погоджуюсь, не можна, заперечую». Їх доцільно розширити до фраз, які б давали пояснення чи переконливо аргументували.
Етикет і культура мовлення
Гарний співрозмовник буде уважним слухачем, заохочуючи інших розповідати про себе. Не допускайте у розмові зневажливої інтонації. У товаристві уникають усього, що може викликати неприємні спогади та сумний настрій. Не слід торкатися суто родинних проблем, які треба вирішувати у вузькому сімейному колі. Основні теми, яких уникають у бесіді, - подружнє життя, політика, релігія, прибутки сім’ї. Настирливо вникати в чужі інтимні страви - нечемно і нетактовно. Про вік у жінки запитувати не заведено. Інколи не доречно питати про це і чоловіків, щоб не потрапити у подібну ситуацію.
Не варто говорити про роботу, якщо для більшості присутніх виробничі проблеми нецікаві.
Не личить вихованій людині розважатися плітками, обмовляти спільних знайомих. Про відсутніх не згадують або говорять тільки приємне.
Чемна людина не висміюватиме присутніх і не глузуватиме з їх вад.
Треба намагатися говорити чітко, стримано, у помірному тоні. Гарне враження на слухачів справляє мова, багата словниковим складом. Мова має бути виразною, окремі фрази - короткими, логічними і завершеними за змістом. Іншомовні слова необхідно правильно вимовляти, знати їхнє значення та вживати лише тоді, коли ви впевнені, що й іншим вони зрозумілі.
Не допустиме використання вульгаризмів, які взагалі не властиві ні етикету українського народу, ні українській мові.
Нечемно, коли співрозмовник вишуканою мовою демонстративно підкреслює свою перевагу над менш освітченим та ще й зверхньо тлумачить йому кожне слово.
Із чужих помилок не сміються. Тон у розмові має бути спокійним, ввічливим. Навіть розпорядження можна давати м’яко і при цьому категорично.
У бесіді приємні дотепні жарти.
Щирі, не перебільшені компліменти - приємні й радісні. Якщо не можете сказати нічого приємного, - краще промовчати.
На невдалі компліменти не варто ображатися, краще дотепно чи жартівливо відреагувати на них.
Неввічливо під час розмови часто поглядати на годинник. Складається враження, що ви поспішаєте.
мовний етикет молодший школяр
При дітях треба вибирати для розмови відповідні теми, вислови та інтонацію.
Вихована людина мовчить, якщо не компетентна в питаннях, які обговорюють.
Ввічлива людина не випробовуватиме терпіння свого співбесідника нікчемними балачками.
Невід’ємна умова бесіди - вміння вислухати співрозмовника.
Господар дому, наприклад, повинен зав’язати спільну розмову і залучити до неї гостей. Якщо в бесіді виникають різні розбіжності, він змінює тему розмови.
Ввічливий співрозмовник веде бесіду з усіма присутніми, не віддаючи нікому явної переваги.
Коли весь час говорить один людям стає нудно.
Тактовний співрозмовник дбає про те, щоб інші теж мали змогии висловити свою думку.
Молоді люди чекають, доки старші не залучать їх до бесіди. Старші повинні дати змогу молодим висловитися.
Коли виникає необхідність виправити співрозмовника, його тактовно зупиняють: «Вибачте, а Ви часом не помилилися?»
Якщо хтось почав говорити одночасно з вами, зупиніться і дайте йому закінчити. Коли з’являється новий співрозмовник, йому кількома словами переказують зміст розмови, щоб він міг взяти участь у ній.
Той, хто підійшов до товариства, як правило не запитує про зміст розмови. Якщо ви не хочете залучати до розмови того, хто підійшов, то скажіть, що мова йшла про сімейні чи приватні справи.
У присутності особи, яку не хочуть вводити в бесіду, змінюють тему розмови.
Набиватися у співрозмовники нетактовно. Недопустимо розпитувати людей, про що вони там жваво розмовляли.
Якщо бесіду необхідно припинити з якоїсь причини, перед співрозмовником вибачаються.
Не бійтеся перепитати, якщо ви щось недочули або не зрозуміли.
Умійте закінчити розмову, коли помітите, що вас неуважно слухають.
Не слід для підтримки бесіди задавати співрозмовнику запитання анкетного характеру.
Інколи буває, що співрозмовник настирливо просить дати йому пораду. Подібного прохача можна зупинити дотепним зауваженням.
Під час розмови не займайтеся сторонніми справами.
Нетактовно переривати співрозмовника. Якщо ви хочете сказати щось суттєве, попросіть дозволу.
Не слід на захист своєї думки починати гарячу сварку, яка може зіпсувати настрій присутнім.
Не слід зосереджувати увагу на своїй особі, розказувати про свої успіхи та досягнення.