Сторінка
4

Емпіричне дослідження морального розвитку молодших школярів

1) Схильність до гри. В умовах ігрових відносин дитина добровільно вправляється, освоює нормативну поведінку. У іграх, більш ніж де потрібне від дитини уміння дотримувати правила. Порушення їх діти з особливою гостротою помічають і безкомпромісно виражають своє засудження порушникові. Якщо дитина не підкорятиметься думці більшості, то йому доведеться вислухати багато неприємних слів, а може, і вийти з гри. Так дитина вчиться зважати на інших, одержує уроки справедливості, чесності, правдивості.

Гра вимагає від її учасників уміння діяти за правилами. «Яка дитина в грі, такий багато в чому він буде в роботі, коли виросте» - говорив А.С. Макаренко.

2) Неможливість довго займатися монотонною діяльністю. Як затверджують психологи, діти 6-7-річного віку не можуть утримувати свою увагу на одному якому-небудь предметі більше 7-10 хвилин. Далі діти починають відволікатися, перемикати свою увагу на інші предмети, тому необхідна часта зміна видів діяльності під час занять.

3) Недостатня чіткість етичних уявлень у зв'язку з невеликим досвідом.

Дитина до 5 років засвоює примітивний рівень правил поведінки, заснований на забороні або запереченні чого-небудь. Наприклад: «Не розмовляй голосно», «Не перебивай тих, що розмовляють», «Не чіпай чужу річ», «Не кидай сміття» і ін. Якщо дитину привчили до виконання даних елементарних норм, то ті, що оточують вважають цю дитину вихованою. Безглуздо говорити про другий рівень морального виховання, якщо не освоєний перший. Але саме така суперечність спостерігається серед підлітків: вони хочуть сподобатися навколишнім людям, але не навчені елементарній поведінці.

4) Може існувати суперечність між знанням, як потрібно, і практичним застосуванням (це стосується етикету, правил хорошого тону, спілкування).

Не завжди знання моральних норм і правил поведінки відповідає реальним діям дитини. Особливо часто це трапляється в ситуаціях, де відбувається неспівпадання етичних норм і особистих бажань дитини.

5) Нерівномірність застосування ввічливого спілкування з дорослими і однолітками (у побуті і удома, в школі і на вулиці). Як долатимемо ці особливості? Звернемося до досвіду великих педагогів. В.А. Сухомлинський говорив: «У практичній роботі по етичному вихованню наш педагогічний колектив бачить перш за все формування загальнолюдських норм моральності. У молодшому віці, коли душа дуже податлива до емоційних дій, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, учимо їх азбуці моралі:

1.Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання відбивається на оточуючих тебе людях. Знай, що існує межа тим часом, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки питанням до самого до себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, що оточують, тебе було добре.

2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди роблять тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

3. Всі блага і радощі життя створюються працею. Без зусиль не можна чесно жити.

4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришеві в біді. Не заподіюй людям зла. Поважай і почитай матір і батька – вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

5. Будь небайдужий до зла. Борися проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, заподіює зло іншим людям, обкрадає суспільство.

Така азбука етичної культури, опановувавши якою діти осягають суть добра і зла, чести і безчестя, справедливості і несправедливості».

Серед основних завдань, які ставить сучасне суспільство перед народною освітою, виділяється актуальне завдання виховання активної свідомої творчої особи.

У молодшому шкільному віці, констатує М.Н. Аплетаєв, особливу роль виконує учбова діяльність, відбувається перехід від: «ситуативного» пізнання світу до його наукового вивчення, починається процес не тільки розширення, але і систематизації і поглиблення знань. Учбова діяльність в цьому віці створює умови для оволодіння прийомами, учнів, способами рішення різних розумових і етичних задач, формує на цій основі систему відносин дітей до навколишнього світу. Молодший школяр в процесі навчання в школі поступово стає не тільки об'єктом, але і суб'єктом педагогічної дії, оскільки далеко не відразу і не у всіх випадках дії вчителя досягають своєї мети. Дійсним об'єктом навчання дитина стає тільки тоді, коли педагогічні дії викликають в нім відповідні зміни.

Це торкається, тих знань, які засвоюються дітьми, у вдосконаленні умінь, навиків, засвоєнні прийомів, способів діяльності, перебудови відносин учнів. Природна і необхідна «сходинка» важлива в процесі розвитку дитини в молодшому шкільному віці.

Включаючись в учбову діяльність, молодші школярі вчаться діяти цілеспрямовано і при виконанні учбових завдань, і при визначенні способів своєї поведінки. Їх дії набувають усвідомленого характеру. Все частіше при вирішенні різних розумових і етичних проблем учні використовують придбаний досвід.

Значущою особливістю суб'єкта діяльності є і усвідомлення їм своїх можливостей, і уміння (можливість) співвіднести їх і свої прагнення з умовами об'єктивної дійсності. Э.П. Козлів рахує, що розвитку цих якостей сприяє мотиваційний компонент учбової діяльності, в основі якого виникає потреба особи, яка стає мотивом при нагоді її усвідомлення і наявності відповідного відношення. Мотив визначає можливість і необхідність дії.

Тут ми підходимо до другої сторони питання, яку ми висуваємо в нашій гіпотезі про структуру учбової діяльності, - до питання про значущість єдності всіх трьох компонентів учбової діяльності (мотиваційного, змістовного, операційного) для становлення початкових класів, учнів, як суб'єкта учбової діяльності. Причому, суть значущості цієї єдності можна розглядати в двох аспектах.

Перше – це можливість розвитку кожного з них на основі двох інших.

Так, формування мотиваційної сфери що вчиться неможливо без достатнього розвитку і змістовною, і операційної сторони, оскільки і свідомість своїх можливостей і виникнення відношення (відчуттів), відповідних «сигналів» можливо лише в тому випадку, якщо дитина володіє певним змістом, на основі якого виникає потреба, і комплексом прийомів, - способів задоволення цих потреб.

Таким чином, учень стає активним учасником процесу навчання, тобто суб'єктом учбової діяльності, тільки тоді, коли він володіє певним змістом, тобто знає, що робити і для чого. Вибір того, як робити, визначаться і його знаннями, і його рівнем оволодіння операційними структурами, і мотивами даної діяльності.

Другий аспект, що розкриває суть значущості єдності даних компонентів, є наступним: на сьогоднішній день процес навчання в початковій школі в значній мірі направлений на засвоєння знань і прийомів, способів учбової роботи, тобто упор робиться на змістовний і частково операційні компоненти. При цьому передбачається, що в ході цього процесу йде і розумовий розвиток, і моральне. У визначеній своїй частині це положення вірне, але при цілеспрямованому формуванні змістовних елементів, в якій – те ступені «стихійний» розвиток операційної і мотиваційної сторін неминуче відстає, що, природно, починає гальмувати і процес засвоєння знань, не дає повною мірою використовувати закладені в учбовій діяльності можливості для розумового і морального розвитку учнів. Проблема морального розвитку молодшого школяра в процесі навчання взаємозв'язана з трьома чинниками, які визначає Т.В. Морозова.